Така кінцівка мене зворушила, а коли я звів очі на матусю, то побачив, що вона сховала обличчя в носову хустину, бо те, що відбувалося на сцені, сприймала, як і я, так, ніби це діялося з нею самою. Розчулити матусю було дуже легко, і протягом наступних тижнів, зокрема поки тривали Різдвяні свята, вона раз у раз притискала мене до себе, цілувала й називала Оскара то жартома, то з сумом у голосі «Хлопчиком-мізинчиком». Або «моїм маленьким Хлопчиком-мізинчиком». Або «бідолашним, бідолашним Хлопчиком-мізинчиком».
Удруге надумали повести мене до театру аж улітку тридцять третього. І хоча через непорозуміння, причиною якого став я сам, той похід не вдався, одначе запам'ятався він мені надовго. У мені ще й досі все гуде й гойдається, бо було це в Сопоті, у Лісовій опері, де щоліта просто нічного неба природі звіряли ваґнерівську музику.
Загалом на опері трохи розумілася лише матуся. Мацератові було забагато навіть оперети. Ян брав приклад з матусі й дуже любив арії, хоч, попри свій музикальний вигляд, слуху для такої чарівної музики анітрохи не мав. Зате він знав братів Формела, колишніх своїх однокашників у неповній середній школі в Картгаузі, які жили тепер у Сопоті, завідували освітленням на морському причалі, біля водограю перед курзалою та казино, а також працювали освітлювачами на фестивалях у Лісовій опері.
Дорога на Сопот вела через Оліву. Ранок у Замковому парку. Золоті рибки, лебеді, матуся з Яном Бронським у знаменитому Гроті Шепоту. Потім — знов золоті рибки й лебеді, що працювали рука в руку з фотографом. Коли робили знімок, Мацерат узяв мене собі на плечі. Я поклав барабана йому просто на голову, що викликало в усіх сміх і завжди викликало його навіть тоді, коли той знімок уже наліпили в альбом. Прощання із золотими рибками, лебедями, Гротом Шепоту. Неділя була не лише в Замковому парку, а й за ґратчастою огорожею, і в трамваї на Ґлеткау, і в курзалі Ґлеткау, де ми обідали, поки Балтійське море невтомно, так ніби йому більш не було чого робити, запрошувало купатися. Неділя була скрізь. Коли ми, прогулюючись берегом, дійшли до Сопота, неділя зустріла нас і тут, отож Мацератові довелося сплатити за всіх курортний збір.
Купатися ми пішли до Південної купальні, бо там було нібито не так людно, як у Північній. Чоловіки переодягалися на чоловічій половині, а мене матуся завела до кабінки на жіночій, зажадала, щоб я бовтався в сімейній купальні голяка, тоді як сама, чиє пишне тіло вже тоді виступало з берегів, нацупила на себе солом'яно-жовтого купальника. Щоб не дуже світити голизною перед тисячоокою сімейною купальнею, я затулив своє хазяйство барабаном, ліг долілиць на пісок і поклав собі не пірнати в таку спокусливу балтійську воду, а сховати свій сором у піску й сповідувати страусову політику. Мацерат та і Ян Бронський зі своїми вже трохи кругленькими черевцями мали такий кумедний, такий, можна навіть сказати, жалюгідний вигляд, що я був навіть радий, коли надвечір усі розійшлися до кабінок, понамащували там свою засмагу бальзамом, а тоді, як помазанці «Нівеї», знов повлазили у звичайну недільну одіж.
Кава й тістечка в «Морській зірці». Матусі скортіло з'їсти ще один, уже третій шматок п'ятиповерхового торта. Мацерат був проти, Ян — і за, і проти водночас. Матуся замовила, відломила трішки Мацератові, пригостила Яна й, догодивши так обом своїм чоловікам, заходилася ложечка по ложечці вганяти той аж надто солодкий клинець у власний шлунок.
О, священний вершковий крем! О, потрушений цукровою пудрою, ясний недільний день, коли тільки вряди-годи десь пропливе невеличка хмарка! Польська аристократія сиділа в синіх сонцезахисних окулярах за газованим лимонадом, якого навіть не торкалась. Жінки хизувалися ліловими нігтиками й на морському вітерці пригощали нас запахом нафталіну від своїх хутряних пелерин, які вони, очевидно, взяли напрокат на сезон. Мацерат назвав це мавпуванням. Матуся теж залюбки взяла б напрокат, хай навіть лише на півдня, таку пелерину. Ян стверджував, нібито польських аристократів нині опанувала така нудьга, що вони, попри чимдалі більші свої борги, навіть розмовляють уже не по-французькому, а, просто через снобізм, звичайнісінькою польською мовою.