А мені не лишалось нічого іншого, як ушиватися з дому. Я не мав наміру ні заважати обом отим на канапі, ні підглядати за ними. Отож як тільки один мій батько — той, що в уніформі, — зникав з очей, а другий, цивільний — цього я вже тоді називав своїм імовірним батьком — ось-ось мав надійти, я під власний барабанний дріб вирушав з дому в бік Травневого лугу.
Вам, мабуть, кортить знати, чи неодмінно треба було йти саме на той луг? Повірте мені на слово: в неділю у порту нічого путнього не відбувалося, гуляти в лісі я не зважувавсь, а те, що було всередині в церкві Серця Ісусового, мене тоді ще не цікавило. Щоправда, лишалися ще скаути пана Ґрефа, однак, сказати по щирості, товкотнеча на Травневому лугу була мені миліша, ніж ота скута скаутська еротика. Навіть якщо тепер ви назвете мене попутником.
Виступав там або Ґрайзер, або ґауляйтер Льобзак, який керував навчанням. На Ґрайзера я ніколи не звертав аж такої уваги, він був надто поміркований, і згодом його замінили одним метким баварцем на прізвище Форстер, який і став ґауляйтером. Зате Льобзак був такий, що міг замінити й самого Форстера. Авжеж, якби Льобзак не був горбатий, то тому чолов'язі з Фюрта не легко було б зачепитися в портовому місті. Партія гідно поціновувала Льобзака, вбачаючи в його горбі ознаку високого інтелекту, тож і поставила його керувати навчанням. І справу свою він знав.
Коли Форстер тільки те й робив, що раз у раз викрикував зі своєю огидною баварською вимовою: «В обійми райху!», то Льобзак більше приділяв уваги подробицям, розмовляв усіма данцизькими говірками, розповідав анекдоти про Болєрмана й Вульсуцького, вмів знайти спільну мову і з портовими робітниками в Шіхау, і з простими людьми в Орі, і з мешканцями Емауса, Шідліца, Бюрґервізена й Прауста. Слухати, як цей невеличкий чоловік, чий горб коричнева форма особливо увиразнювала й ніби аж підносила, розмовляє з поважними, бундючними комуністами чи відповідає на кволі вигуки окремих соціалістів, — це була просто насолода.
Льобзак був чоловік дотепний, жарти свої він видобував із горба й називав його на ім'я, бо людям таке завжди до вподоби. Він, мовляв, скорше згубить свого горба, ніж комуна зіпнеться на ноги. Від самого початку було очевидно, що горба свого Льобзак не згубить, що горб сидить міцно, отож правда на боці горба, а з ним — і на боці партії, з чого випливає, що горб — це ідеальна основа для будь-якої ідеї.
Ґрайзер, Льобзак, а згодом і Форстер щоразу виступали з трибуни. Йшлося про ту трибуну, яку мені так розхвалював малий пан Бебра. Через це я довгенько вважав Льобзака, коли він, горбатий і обдарований оратор, виходив на трибуну, за Бебриного посланця, який, вбравшись у коричневу форму, захищає з трибуни його, а по суті, й мою справу.
А власне, що воно таке, ота трибуна? Цілком незалежно від того, для кого й перед ким її споруджують, вона в будь-якому разі має бути симетрична. Ось і трибуна на Травневому лузі поряд із спортиною залою була підкреслено симетрична. Почнемо згори: шість знамен зі свастикою, одне побіля одного. Далі — знамена, вимпели й штандарти. Далі — шеренга чорних есесівців у кашкетах з підборідними ремінцями. Далі — дві шеренги штурмовиків, що, поки лунали пісні й промови, тримали руки на пряжках ременів. Далі кількома рядами сиділи члени партії, всі в уніформі, за спиною в оратора — також партайґеносен і керівниці жіночих спілок та об'єднань з такими материнськими-материнськими обличчями, а також представники сенату в цивільному, гості з райху й начальник поліційного управління або його заступник.
Підніжжя трибуни омолоджував гітлерюґенд чи, правильніше сказати, окружний загін фанфаристів юнґфольку та загін барабанщиків і трубачів районного гітлерюґенду. Іноді на маніфестаціях дозволяли ліворуч і праворуч від трибуни, тобто знову ж таки симетрично, розташуватися змішаному хору, який або скандував гасла, або уславлював такий улюблений балтійський вітер, що на ньому, як співалося в пісні, краще, ніж на решті вітрів, полощуться знамена.
Бебра, поцілувавши мене в чоло, сказав також: «Оскаре, ніколи не ставай перед трибуною. Місце нашого брата — на трибуні!»
Здебільшого мені щастило знайти місце серед керівниць жіночих спілок та об'єднань. На жаль, ті матрони не проминали нагоди під час маніфестації погладити мене з пропагандистською метою по голівці. Зі своїм бляшаним барабаном я не міг приєднатися до литавр, фанфар та великих барабанів біля підніжжя трибуни, бо мій барабан не визнавав барабанного гуркоту ландскнехтів. Зазнали краху, на жаль, і надії, які я покладав на ґауляйтера Льобзака, керівника навчань. Я глибоко помилився в тому чоловікові. Всупереч моїм сподіванням, він і посланцем Бебри не був, і, попри свій такий багатонадійний горб, не мав ані найменшого уявлення про мій справжній вік.