І навіть коли я дав своїй бляшанці давно заслужений спокій, юні барабанщики ніяк не могли вгамуватися. Минуло ще трохи часу, поки мій музичний вплив почав утрачати силу.
Залишається ще сказати, що Оскар не міг так одразу вибратися з-під трибуни, бо делегації штурмовиків та есесівців добру годину обстукували чобітьми дошки, розпанахуючи свої коричневі та чорні сорочки: вони щось шукали і то, судячи з усього, всередині трибуни — може, якогось социка, а може, навіть цілу групу підривників-комуняк. Не хочу перелічувати, до яких вивертів та хитрощів мусив удаватися Оскар, скажу лише: вони його не знайшли, і не знайшли через те, що до нього просто не доросли.
Нарешті таки настав спокій у дерев'яному лабіринті, завбільшки, мабуть, як той кит, що в його череві сидів Йона, просмердюючись риб'ячим жиром. О ні, пророком Оскар не був, отож йому скортіло їсти! Але поруч не виявилося Всевишнього, який сказав би йому: «Устань, іди до Ніневії, великого міста, і проповідуй на нього!..» І Бог не виростив мені рицинового куща, що його потім, на Господнє веління, мав підточити черв'як. Я не тужив ні за тим біблійним рициновим кущем, ні за Ніневією, хай навіть те місто називалося Данциг. Свого барабана, аж ніяк не біблійного, я сховав під светрика, я мав досить клопоту і з самим собою й, ні на що не наштовхнувшись, не зачепившись за жоден цвях, вибрався з нутрощів трибуни, призначеної для всіляких мітингів та маніфестацій і тільки випадково такої завбільшки, як той кит, що ковтав пророків.
І нікому не було діла до невеличкого хлопчика, що, насвистуючи й неквапом, мов трирічний, простував краєм Травневого лугу в бік спортивної зали. За тенісними кортами вистрибували мої хлопці — ті, що доти стояли біля самісінької трибуни, тримаючи поперед себе ландскнехтські барабани, пласкі барабани, поперечні флейти й фанфари. «Штрафні навчання», — подумав я і трішки поспівчував тим хлопцям, що вистрибували під свисток ґебітсфюрера. Збоку від того місця, де частенько був його оперативний штаб, походжав туди-сюди Льобзак зі своїм самотнім горбом. В обох кінцях свого цілеспрямованого маршруту він, крутнувшись на підборах, знищував усю траву разом із стокротками.
Коли Оскар повернувся додому, на столі вже стояв обід: м'ясний рулет з вареною картоплею і червоною капустою, а на десерт — шоколадний пудинг із ванільною підливою. Мацерат сидів за столом, мов сич надутий. Оскарова матуся витала думками десь далеко-далеко. Зате після обіду вибухнув сімейний скандал — ішлося про ревнощі й Польську пошту. Надвечір гроза зі зливою й чудовим барабанним дробом, що його вибивав град, влаштувала тривалу виставу й освіжила повітря. Натомлена Оскарова бляшанка нарешті дістала змогу спокійно відпочивати й наслухати.
Вітрини
Досить довгенько, а якщо казати точніше, то аж до листопада тридцять восьмого року я, сидячи з барабаном під усілякими трибунами, більш чи менш успішно зривав мітинги та маніфестації, примушував заїкатись ораторів, а марші й хорали перетворював на вальси та фокстроти.
Тепер, коли я став пацієнтом приватного лікувально-опікунського інтернату, а все це вже відійшло в минуле й про нього згадують хоч усе ще й частенько, одначе як про щось уже жоване-пережоване, мені нарешті таки пощастило домогтися належної відстані між самим собою і отим моїм барабанінням під трибунами. Не може бути більшої помилки, ніж через якихось шість чи сім зірваних маніфестацій, три чи чотири колони, що збилися з ноги, підходячи до трибуни чи проходячи повз неї, побачити в мені борця Опору. Це слівце стало просто-таки модним. Уже розводяться про дух Опору, про вогнища Опору. Виявляється, Опір навіть можна зробити суто внутрішнім, і тоді це називатиметься «внутрішня еміграція». Уже не кажучи про тих по-біблійному твердих мужів чести, яким у війну протиповітряна оборона за недбало затемнені вікна у спальні припаяла грошовий штраф і які тепер називають себе борцями Опору, ба більше — мужами Опору.