Як щочетверга матуся брала мене з собою до міста й робила, сказати б, своїм співучасником, так само й щосуботи вона вела мене через портал на холодні католицькі плити, перед тим забгавши мені під светрика чи під пальтечко барабана, тому що без нього я ніяк не міг обійтися, а без тої бляшанки на череві я ніколи не зміг би осінитися католицьким хрестом, торкнувшись чола, грудей та плечей, і зігнути коліно, наче ото взуваєш черевика, й спокійно сидіти собі на гладенькій церковній лаві, тоді як на переніссі в мене повільно висихала свята вода.
Церкву Серця Ісусового я запам'ятав ще відтоді, як мене хрестили. Тоді через поганське ім'я виникли деякі ускладнення, проте наполягли все ж таки на «Оскарові», і в церковному порталі Ян, хрещений батько, так і сказав: «Оскар». Потім його велебність Вінке тричі дмухнув мені в обличчя, щоб вигнати з мене диявола, перехрестив, поклав руку, потрусив сіллю і зробив іще щось там супроти диявола. Уже в церкві спинилися ще раз — перед самою хрестильницею. Поки до мене звертались із «Символом віри» та «Отче наш», я був спокійний. Але потому його велебність вирішив, що не завадить проказати: «Щезни, дияволе!» — й, гадаючи, що відкриває мені, хто й так усе знав, органи чуттів, доторкнувся до Оскарового носа й вух. Далі йому скортіло почути мою відповідь ще раз, гучно й чітко, і він запитав: «Чи станеш ти супроти диявола? І супроти всіх діянь його? І пишнот його?»
Та не встиг я й головою кивнути, бо ж і не думав заперечувати, як замість мене Ян тричі промовив: «Стану! Стану! Стану!»
І його велебність помазав мені груди й між лопатками, хоч після цього горшків із дияволом я й не побив. Перед хрестильницею ще раз проголосили «Символа віри», тоді нарешті тричі покропили водою, помазали тім'ячко миром, потім біле одіння (щоб було що бруднити), свічка на темні дні, розгрішення (платив Мацерат), і коли Ян виніс мене уже з порталу церкви Серця Ісусового, де на нас чекало таксі (надворі було «ясно, часом хмарно»), я спитав у диявола в собі: «То як, щасливо минулося?»
Диявол підстрибнув і прошепотів: «А ти бачив, Оскаре, які вікна в церкві? Самі шибки, самі шибки!»
Церкву Серця Ісусового звели в роки ґрюндерства, тож вона, якщо казати про стиль, була позначена рисами неоґотики. Та позаяк мурували її з цегли, яка швидко темніє, а обшитий міддю шпиль дуже скоро вкрила традиційна пазелень, відмінності між давньоґотичними цегляними церквами й новою цегляною ґотикою помічало, прикро вражаючись, лише око знавця. Сповідувались і в старих, і в нових церквах однаковісінько. Щосуботи, коли зачинялися крамниці й контори, сотні велебностей, достоту як і його велебність Вінке, сідали в сповідальні й притискали своє волохате пасторське вухо до почорнілих лискучих ґраток, а паства крізь вічка в тих ґратках намагалася просилити в пасторське вухо ту нитку гріхів, на яку намистина по намистині нанизувалася гріховно-дешева прикраса.
Поки матуся, суворо дотримуючись переліку гріхів, про які слід згадати в сповіді, й послуговуючись слуховим каналом велебного Вінке, доповідала найвищим інстанціям єдинорятівної церкви, що вона зробила й чого зробити не встигла, що діялося в її думках, словах і вчинках, я, кому сповідатися не було в чому, сповзав із надто вичовганої, як на мій смак, церковної лави й ставав на кам'яні плити.
Скажу відверто: і плити в католицьких церквах, і запах католицької церкви, і сам католицизм і досі невідь-чому ваблять мене, як ото, бува, вабить руда дівчина, хай навіть ті її руді коси я залюбки перефарбував би, а католицизм штовхає мене на всілякі блюзнірства, які знов і знов нагадують про те, що мене хоч і намарно, та все ж безповоротно навернено в католицьку віру. Нерідко я, роблячи звичайнісінькі речі — скажімо, коли чищу зуби чи навіть коли сиджу у вбиральні, — ловлю себе на тому, що заходжуюся коментувати літургію, як-от: на святій месі оновлюється кровопролиття Христа, щоб кров текла задля твого очищення, ось чаша з кров'ю його, вино стає справдешнім і реальним, щойно проллється кров Христова, істинна кров Христова з нами, внаслідок споглядання святої крови душа окроплюється кров'ю Христовою, коштовна кров, омита кров'ю, коли відбувається перевтілення, тече кров, заплямований кров'ю плат, голос крови Христової пронизує всі небеса, кров Христова розливає пахощі перед образом Господнім.