Ви, певно, погодитесь, що певною мірою я зберіг католицькі інтонації. Колись я не міг навіть трамвая дочекатися, не згадавши про Діву Марію. Я називав її «велелюбною», «блаженною», «пречистою», «Дівою всіх дів», «Матір'ю милосердя», «о Ти, до праведників залічена», «Ти, гідна всіляких пошанувань», «Ти, що породила того», «о солодка Матір», «непорочна Матір», «уславлена Діва», «дозволь мені звідати насолоди ім'я Ісусового, як Ти звідуєш її в серці своїм материнськім, і це воістину гідно й праведно, належно й цілюще, о Царице пречиста, пречиста...»
Іноді, а надто в суботу, коли ми з матусею приходили до церкви Серця Ісусового, це слівце «пречиста» так підсолоджувало або так отруювало мені життя, що я просто вдячний дияволові, якому довелося всередині в мене перетерпіти обряд хрещення і який подарував мені протиотруту, що давала мені змогу, хоч у думках я й хулив Бога, гордо виступати кам'яними плитами церкви Серця Ісусового.
Ісус, ім’ям серця якого й назвали церкву, не раз поставав не лише в святих дарах, а й розмальованим на строкатих станціях хресного шляху: тричі в пластичному зображенні і воднораз — у кольорі й у різних позах.
Наприклад, один був із розфарбованого гіпсу. Довгочубий, у сукмані прусської синяви й сандалях, цей Ісус стояв на золотистому постаменті. Він розпанахав на собі одежину і, всупереч усім законам природи, просто посеред грудей являв своє уславлене помідорно-червоне серце, що сходило стилізованою кров'ю, — аби лиш ім'ям цього його органа назвали церкву.
Уже вперше побачивши цього відкритосердого Ісуса, я мимоволі констатував, як же до болю разюче був схожий Спаситель на Яна Бронського — мого хрещеного, мого дядька й мого гаданого батька воднораз. Оті простодушно-самовпевнені сині очі мрійника! Оті розквітлі, щомить ладні гірко скривитися вуста для поцілунків! Оті брови, в які вкарбувалась чоловіча скорбота! Повні, налиті рум'янцем щоки, спраглі за покаранням. І той, і той мали обличчя, що спокушало жінок погладити його і водночас так і напрошувалось на ляпас, а ще — по-жіночому стомлені, доглянуті, не звиклі працювати руки, що виставляли напоказ свої спричинені істерією виразки, як ото ювелір, виконуючи замовлення княжих дворів, виставляє напоказ свої шедеври. Мені було до болю прикро бачити на Ісусовому обличчі підведені пензликом Янові очі, які мене по-батьківському не розуміли. А я ж бо також мав той самий синій погляд, який лише викликав захват, але не переконував.
Оскар відвернувся від серця Ісусового у правому нефі й, поспішаючи вздовж станцій хресного шляху — від першої, де Ісус завдає собі на плечі хреста, до сьомої, де той удруге падає під його тягарем, — дістався до головного вівтаря, над яким висів іще один Ісус, також скульптурний. Однак цей — чи то від утоми, чи то щоб краще зосередитися — заплющив очі. Але ж які він мав м'язи! Дивлячись на цього атлета зі статурою десятиборця, я відразу забував про Ісуса з очима Яна Бронського, й щоразу, коли матуся сповідувалася в його велебности Вінке, я ставав перед головним вівтарем, святобливо споглядав того гімнаста й збирався з думками. Вірите, я молився! «Любий мій учителю! — промовляв я до нього. — Ти для мене — взірець у гімнастиці, спортсмен над спортсменами, чемпіон у зависанні на хресті за допомогою дюймових цвяхів!» А він навіть жодного разу не затремтів! Вічне світло тремтіло, а він знай виконував свою вправу, набираючи якомога більше очок. Цокали секундоміри. Йому відлічували час. У сакристії служка бруднуватими пальцями вже начищав належну йому золоту медаль. Та Ісус віддавався цьому спорту не задля пошанування. Я згадував про віру. І, коли давало змогу котресь із моїх колін, ставав на нього й вибивав на барабані хрест, намагаючись пов'язати слова на взірець «пречистий» чи «скорботний» з іменами Джесі Овена та Рудольфа Гарбіґа, переможців минулорічної Олімпіади в Берліні. Але зробити так мені таланило не завжди, бо тоді довелося б назвати поведінку Ісуса непорядною щодо розбійників. Отож я його просто дискваліфікував, а тоді повернув голову ліворуч і, сповнений нових сподівань, у глибині церкви Серця Ісусового побачив третє скульптурне зображення небесного гімнаста.
«Дозволь мені помолитись аж тоді, як я побачу тебе тричі», — пробелькотів я, знову відчув під ногами кам'яні плити й, скориставшись шаховим візерунком на підлозі, рушив до лівого бічного вівтаря, щокрок міркуючи: «Він дивиться мені вслід, святі дивляться мені вслід — Петро, якого вони розіп'яли догори ногами, Андрій, якого прибили до косого хреста». Звідси, до речі, й Андріївський хрест. Є ще, крім того, Грецький хрест, а також Латинський, або Страсний. На тканинах, картинах і в книжках малюють хрести з хрестиками на всіх чотирьох кінцях, хрести з невеличкими, схожими на гаки поперечками на кінцях, хрести із ступінчастими поперечками. Хрести з дугоподібними поперечками, якірні хрести й хрести з двома конюшино-подібними кінцями мені випадало бачити на скульптурних зображеннях. Гарний вигляд має хрест із ліліями, популярний Мальтійський хрест, хрест-свастика заборонений; Деголлівський хрест, Лотаринзький хрест, а Антоніїв хрест у морських битвах називають Crossing the Т — за Т-подібним схрещенням двох флотів-супротивників. На ланцюжку висить хрест із вушком, у хреста-виделки вигляд огидний, у хреста Папи — папський, а російського хреста називають іще Лазаровим. Є ще й Червоний Хрест. У Синього Хреста перехрестя сині, хоч і не від спиртного. «Жовтий хрест» тебе отруїть, хрестоносці мені не страшні, хрестовий похід навернув мене до іншої віри, павуки-хрестовики пожирають один одного, на перехрестях я перехрещуюся з тобою, хрест-навхрест, перехресний допит, хрестоцвіті блішки завдають шкоди капусті. Параліч крижів — хрест на все життя... Я відвернувся, облишив хреста, став спиною й до гімнаста на хресті, ризикуючи, що той копне мені ногою в крижі, бо я вже ступав до Діви Марії, що тримала на правому коліні маленького Ісуса.