Зате Ян Бронський заслуговував усілякої похвали. Щоправда, той і сам мав такий вигляд, ніби ось-ось заплаче, однак він допоміг матусі випростатись і, обхопивши її однією рукою ззаду, а другою — спереду, повів до берега; збоку на них було смішно дивитися, бо матуся дибцяла в своїх черевичках на високих підборах по камінню, й коліна в неї щокрок підтиналися, хоч ногу вона й не підвернула.
Оскар лишився біля Мацерата й вантажника, бо цей, доти вже знов одягнувши свою шапку, детально пояснював нам, навіщо мішка з-під картоплі до половини засипав сіллю грубого млива. Виявляється, сіль у мішку потрібна для того, щоб вугрі в ній забігалися на смерть, щоб сіль увібрала з них слиз ззовні і зсередини. Бо вугрі, опинившись у солі, не перестають звиватись і звиваються доти, доки весь слиз перейде з них у сіль і вони поснуть. Так роблять тоді, коли мають намір потім їх закопчувати. Щоправда, поліція й товариство захисту тварин це забороняють, але вугрі однаково мають позвиватися в солі. А то як же ще можна очистити їх од слизу і ззовні, і зсередини? Потім мертвих вугрів добре обтирають сухим торфом і підвішують у коптильній бочці над буковим вугіллям вудитись.
На думку Мацерата, дати вуграм позвиватися в солі — досить розумне рішення.
— Вони ж бо самі залазять у конячу голову, — зауважив він.
— І в мерців теж, — докинув вантажник. — Кажуть, після морської битви у Скагерраці вугрі поробилися жирні-жирнющі.
А на днях лікар у нашому лікувально-опікунському інтернаті розповів мені про одну заміжню жінку, яка надумала вдовольнити свою хіть живим вугром, але той так учепився в неї зубами, що її довелося відвезти до лікарні, й тепер вона вже ніколи не матиме дітей.
Вантажник зав'язав мішка з вуграми та сіллю й, хоч той мішок усередині весь аж звивався, закинув його за плече. Білизняну шворку він обмотав собі навколо шиї й розгонистою ходою рушив у бік Нойфарвасера. Тим часом торгове судно вже підходило до берега. Водо-тоннажність воно мало десь тисячу вісімсот тонн і виявилося зовсім не шведським, а фінським, і було навантажене не рудою, а деревом. Вантажник з мішком, певно, мав на «фіні» знайомих, бо помахав у бік тієї іржавої посудини рукою і щось крикнув. А з «фіна» помахали йому й закричали у відповідь. Але чому замахав Мацерат і прокричав по-дурному: «Агов, на судні!» — я так і не дібрав. Адже він народився в Райнланді й у морському ділі взагалі нічого не тямив, а серед фінів жодного знайомого не мав. Одначе така вже в нього була звичка: махати, коли махає хтось, кричати, сміятися й ляпати в долоні, коли кричить, сміється й ляпає в долоні хтось. Тим-то Мацерат так досить рано і вступив до партії, хоча в цьому ще не було жодної потреби, хоча він з цього нічого не мав, тільки щонеділі змарновував по півдня.
Оскар поволі плентав услід за Мацератом, вантажником із Нойфарвасера й перевантаженим «фіном». Час від часу я озирався, бо вантажник покинув конячу голову під навігаційним знаком. Але самої голови вже не було видно — її всю обліпили чайки. Вона зяяла білою, ледве помітною діркою на тлі темно-зеленого, як пляшка, моря. Щойно прополоскана, чистенька хмарка, щомить ладна спурхнути в небо, вона гучним кигиканням накрила конячу голову, яка тепер уже не іржала, а почаїному кричала.
Та з мене було досить цього видовища, і я подався геть і від чайок, і від Мацерата; перескакуючи з каменя на камінь, я гамселив кулаком по своїй бляшанці, перегнав вантажника, що тепер попахкував куценькою люлькою-носогрійкою, і там, де починався мол, наздогнав Яна Бронського й матусю.
Ян так само підтримував матусю, але одна його рука вже зникла під вилогою її пальта. Одначе ні цього, ні того, що матуся запустила свою руку до кишені Янових штанів, Мацерат не бачив, бо дуже відстав од нас і саме загортав у стару газету, яку знайшов на молу, чотирьох вугрів, що їх вантажник спершу приглушив йому камінцем.
Наздогнавши нас, Мацерат замахав згортком із вуграми й похвалився :
— Він хотів півтора, але я дав йому гульден, і годі з нього!
Матуся вже мала кращий вигляд, обидві руки в неї тепер були на виду, і вона відказала Мацератові:
— Тільки не думай, що я цих вугрів їстиму. Я взагалі тепер не їстиму ніякої риби, а вже вугрів — і поготів.