Що вони можуть мені дати — оті, які сидять у вітальні? Нехай навіть Мацерат уже застукав тих двох на канапі, хоч таке навряд чи могло статися, бо Ян ніколи — не лише тоді, коли грали в скат, — не втрачав решток обережности. Мабуть — і так воно згодом і виявилося — Мацерат поставив на стіл у вітальні величезну супницю, повну вже готового картопляного супу з убитими, випатраними, вимоченими, відвареними, присмаченими всілякими приправами вуграми — він їх навіть скуштував, одне слово, тільки бери та їж, — а позаяк до столу ніхто сідати не хотів, то кухар заходився вихваляти свою страву, монотонно перелічуючи всі складові кулінарного рецепта й усі спеції. Матуся закричала. Вона закричала по-кашубському, а кашубської Мацерат і не розумів, і не любив, одначе мусив усе ж таки вислухати, і до нього, видко, таки дійшло, що вона мала на увазі, адже йтися могло лише про вугрів, і, як завжди, коли матуся кричала, нагадуючи про те, як я впав зі схотів, Мацерат не мовчав. Адже обоє добре знали свої ролі. Ян укидав репліки. Без нього театру не вийшло б. І нарешті дія друга: гуркає, відкриваючись, кришка піаніно, і без нот, із пам'яти, ноги на обох педалях, забігаючи вперед, відстаючи, збиваючись — мисливський хор із «Чарівного стрільця»: «Що порівнялося б на світі...» Але потім, саме коли лунає «Гей-гей-гей!», кришка піаніно з гуркотом падає, ноги спорскують з педалей, обертовий стільчик перекидається, матуся підступає ближче, ось вона вже в спальні, ще один погляд у дзеркальні стулки, і вона кидається — мені було добре видно в шпарину — впоперек на подружнє ліжко під синім балдахіном, ридає й заламує руки, заламує кожен пальчик, як ото робить покаянна Маґдалена на кольоровій репродукції в головах подружньої фортеці.
Досить довгенько я чую лише, як жалібно скиглить матуся, ледве чутно порипує ліжко та хтось глухо бурмотить у вітальні. Ян утамовує Мацерата. Мацерат просить Яна вгамувати матусю. Бурмотіння помалу стихає, Ян ступає до спальні. Дія третя: Ян стоїть біля ліжка, поглядаючи то на матусю, то на покаянну Маґдалену, потім обережно сідає край ліжка, гладить плечі й сідницю матусі, що лежить долілиць, заспокійливо щось каже по-кашубському й нарешті, позаяк слова не допомагають, запускає руку їй під спідницю, і вона перестає скиглити, а Ян відводить погляд від Маґдалени із заламаними пальцями... О, на це варто поглянути! Зробивши своє діло, Ян підводиться, витирає носовою хустиною пальці, а тоді гучно й уже не по-кашубському, щоб
зрозумів і Мацерат у вітальні чи на кухні, каже до матусі, наголошуючи на кожному слові:
— Ну, то ходімо вже, Аґнес, і забудьмо нарешті про це. Альфред уже давно виніс вугрів і викинув до клозету. Зараз ми добряче зріжемося в скат, може, навіть по чверть пфеніга, про мене, а коли все минеться й ми вгамуємось, Альфред насмажить нам картоплі з яєчнею й грибами.
Матуся, нічого не сказавши, випросталась, розгладила на ліжку жовту стьобану ковдру, перед дзеркальними дверцятами шафи поправила зачіску й услід за Яном пішла зі спальні. Я відвів око від шпарини й невдовзі по тому почув, як та трійця вже тасує карти. Матуся коротко й стримано хихикнула, Мацерат зрізав колоду, Ян роздав карти, і вони почали торгуватись. Мені здається, то Ян запропонував Мацератові замовляти гру. Але цей дійшов до двадцятьох трьох і спасував. Тоді матуся запропонувала Янові тридцять шість, після чого довелося спасувати й тому, і матуся розіграла ґранд, який мало не втратила. Другий кін на самій бубні виграв Ян — ті двоє не встигли й отямитись, а в третій партії матуся замовила чирву без прикупу й хоч і ледве-ледве, а проте викрутилась.
Я вже знав, що цей сімейний скат — його лише на кілька хвилин перервали, щоб перекусити смаженою картоплею з яєчнею та грибами, — затягнеться до пізньої ночи, і до подальших партій уже майже не прислухався, ба більше — навіть спробував повернутися думками до сестри Інґи та її білих халатиків, які навіювали сон. Але наступні візити до кабінету доктора Голаца радощів мені не додали. І не тільки через те, що зелений, синій, жовтий і чорний кольори раз по раз вдиралися в червоний колір червоного хреста на брошці, а й через те, що туди ж таки прохоплювалися й події того дня на молу: щоразу, коли відчинялися двері до кабінету доктора Голака й до сестри Інґи, переді мною поставав не чистенький і легенький сестринський халатик, ні — то під навігаційним знаком на молу в Нойварвасері вантажник розвантажував конячу голову, в якій кишіли вугрі і з якої стікала вода, а те, що здавалося білим, те, що мені хотілося бачити в сестри Інґи, — то були чаїні крила, які на мить облудно затуляли собою і стерво, і вугрів у тому стерві, поки знов розверзалася рана, тільки вона не кровоточила, і з неї не сочився червоний колір, навпаки, кінь був чорний, море — зелене, як пляшка, навантажений деревом «фін» додавав до загальної картини трохи іржі, а чайки — тільки не згадуйте мені більше про голубів — хмарою накрили жертву, й умочили крила, й підкинули одного вугра моїй сестріжалібниці Інзі, а вона того вугра й упіймала, вона поставилася до нього шанобливо й сама стала чайкою, прибрала подобу — ні-ні, не голуба, а коли вже Святого Духа, то однаково в подобі, яка тут має назву чайки, і хмарою спускається на м'ясо, і святкує Трійцю.