Я махнув на все рукою, махнув рукою того разу й на шафу, невдоволено розсунув зсередини дзеркальні стулки, вибрався з того одоробла, зазирнув у дзеркало й побачив, що не змінився, й усе ж таки зрадів: пані Катер килимів уже не вибивала. І хоч Страсна п'ятниця для Оскара вже завершилася, однак страждання його мали початись аж після Великодня.
Звуження від узголів'я до ніг
Та після цієї Страсної п'ятниці, що минула під знаком конячої голови з клубком вугрів у ній, після Великодня, який ми разом із Бронськими провели у сільському Бісау, в бабці й дядька Вінцента, страждання мали настати й у матусі, і зарадити їй не могла навіть привітна травнева погода.
То неправда, що Мацерат присилував матусю знов їсти рибу. Не минуло й двох тижнів після Великодня, як вона, не дбаючи вже про талію, з власної волі, охоплена просто-таки загадковою ненатлістю, вже поглинала стільки риби, що Мацерат сказав:
— Та не їж забагацько тої риби, так наче тебе силують.
Але матуся починала з того, що снідала сардинами в олії, години через дві, якщо в крамниці саме не було покупців, накидалася на диктову коробку з бонзакськими шпротами, на обід вимагала смажену камбалу або тріску в гірчичній підливі, а пополудні знов брала в руки консервного ножа: заливний вугор, оселедці мариновані, оселедці смажені, а коли Мацерат не хотів смажити чи варити рибу ще й на вечерю, вона не заводила зайвих балачок, не влаштовувала сварки, а мовчки підводилася з-за столу й поверталася з крамниці зі шматком вудженого вугра, після чого в нас пропадав будь-який апетит, бо вона ножем зішкрібала з вугра весь жир — зверху і зсередини, та й узагалі їла тепер рибу лише ножем. За день матуся по кілька разів блювала. Стривожений Мацерат безпорадно питав:
— Ти часом не при надії, га?
— Не мели дурниць! — відповідала матуся, якщо взагалі відповідала, а коли якось у неділю на обід у нас подали відвареного вугра з молодою, потрушеною зеленню картоплею, що плавала в дешевенькому розтопленому маслі, бабця Коляйчек ляснула долонею по столу між тарілками й заявила:
— Ну, Аґнес, а тепер кажи вже нарешті, що це з тобою коїться! Чого це ти так жереш рибу, коли вона тобі з душі верне, і все мовчанку справляєш, і сидиш, мов казна й що!
Матуся тільки похитала головою, картоплю відгорнула вбік, вугра вмочила в розтоплене масло й незворушно жувала далі, так ніби мала доїсти все хоч умри. Ян Бронський мовчав. Коли одного разу я застав обох на канапі, вони хоч і тримались, як завжди, за руки, й одяг на обох був зібганий, проте мене вразили заплакані Янові очі й матусина байдужість, яка, однак, раптом змінилася на цілковиту свою протилежність. Матуся хутко підвелася, схопила мене, підняла, притисла до себе, на мить відкривши переді мною безодню, заповнити яку не могло ніщо, навіть гори смаженої, вареної, маринованої й вудженої риби.
А за кілька днів я побачив, як на кухні матуся не просто накинулася на оті свої вже звичні кляті сардини — вона позливала олію з численних старих бляшанок, які не викидала, до невеличкої сковороди для підлив, підігріла на газовій плиті ту мішанину й почала пити. Я так і застиг на порозі кухні, і мої руки з паличками спорснули з барабана.
Ще того самого вечора матусю довелося відвезти до міської лікарні. Мацерат, чекаючи на машину невідкладної допомоги, плакав і примовляв:
— Але чому ж ти не хочеш дитини? Хіба не однаково, від кого вона? Чи все це через оту безглузду конячу голову? Ох, і чого тільки нас туди занесло? Та забудь про це, Аґнес! Я ж бо не вмисне.