Аж раптом мене з нього вирвала чиясь міцна рука.
– С ума сошла! – почула я крик. – Сядешь за тяжкие телесные!
Я вернулася в змисли. Огляділася. Німець ворушиться на асфальті, обличчя в крові. Блискає синім та червоним мигалка на міліцейській машині. Мене трясе за плечі високий огрядний чоловік в цивільному.
– Ты что, ошалела?
Кругом нас стоять ще кілька молодих, високих, чимось невловно подібних один на одного чоловіків (може, гостроносими темними туфлями?).
– Что тут вообще происходит? – огрядний покинув мене трясти і звернувся до Бріштгеля. – Это вы вызывали милицию? Где тело потерпевшей? И предъявите документы, все трое. Я начальник районного отдела внутренних дел Сагайдак.
Бріштгель кивнув. Один з чоловіків у штатському присів біля Німця, витягнув із торбини з червоним хрестом на боці вату та пляшечку.
– Я вызывал. Документы вот, – Бриштгель протягнув папери огрядному. – Идемте, покажу тело.
…За півгодини я посадовила Сагайдака за той самий стіл у дворі Будки, де днем раніше відзначалося новосілля, і він мене допитував. Точніше, допитували всіх: тіло Оксанки забрали в морг, де його будуть допитувати також, Німцю оказали першу медичну допомогу та зараз допитували на веранді, Бриштгель, розмахуючи руками, відповідав на якісь запитання колеги Сагайдака, лейтенанта на прізвище, як я чула, Березін, а решта міліціонерів, які приїхали разом зі своїм начальником, спробували, як я зрозуміла, допитувати окіл зовнішній, шастаючи по лузі та корчах. Мене ж питав сам начальник.
– Значит, ваши подруги уехали вместе около половины одиннадцатого?
– Думаю, что так. Но точно утверждать не могу. Но уже довольно сильно смеркалось.
Сагайдак замислився.
– В поведении потерпевшей вчера не заметили чего-то необычного? Может, расстроенной она казалась или, наоборот, слишком веселой? Может, плохо себя чувствовала?
– Да нет, ничего особенного, как будто.
– Скажите, а вообще чего-нибудь странного, необычного в тот вечер вы не заметили?
Гриби. Попередження з грибів. Але чи варто розповідати про це міліціонеру? Взагалі-то в мене такий досвід: нашій міліції чим менше розповідаєш, тим краще… Але раніше я терпіла від міліції за свої політичні справи, а тут вбивство… Що криється за ним? Чи можна довіряти оцьому фацету? Я підвела на нього очі. Начальник РВВС виглядав так, що на вулиці я б скоріше прийняла його за бандита, а не за правоохоронця: на широких, налитих плечах – модна сорочка, гостроносі шкіряні туфлі, у розкритому комірі – масивний, товстий золотий ланцюг. Не випускає із зубів Dunhill. Але бачна була в ньому і якась твердість – твердість колодки, об яку щодня гепають то колуном, то сокирою, а вона десятиріччями стоїть собі на дворі біля дашка.
– Ну як вам сказати… – від хвилювання я перейшла на рідну.
– А скажіть, як є, – підохотив він також по-нашому. – Люба дрібниця може бути важливою. Постарайтеся згадати все, – понукнув.
Ну що ж, я постаралася. Розповіла про пурхавки та пудпалюпахи. Він не подивився на мене, як на дуру.
– Березин, а ну-ка, подгони сюда по-быстрому с Михалычем, – розпорядився він по мобільному, вислухавши мене. І до мене: – Пойдем, покажете, где это было.
На моє здивування, трійця міліціонерів уважно огледіла місце, де це «было»; всі втрьох залізли на гору, подивилися і звідтіль; грибів уже майже не було, але Міхалич – як я зрозуміла, якийсь дослідник-експерт – узяв проби ґрунту та накидав у свої пробірки трохи позосталих пудпалюпашків.
Вітер війнув пахом дощу, потім приніс його краплі. Я задрижала – від холоду, чи ще від чогось. Я раптом чітко побачила, що біля нашої групи, – я, Сагайдак, Березін, Міхалич – за нашими спинами, в прозорому похолоділому повітрі хтось є – хтось такий само прозорий, як повітря, але дивовижно густий і тугий, якийсь живий образ дирки, пустоти – антиматерії, коли не антидуху. Я дивилася на це Щось, воно дивилося на мене. Страху не було, але хвилювання трусило мене все сильніше. Що то? Хто то? Мильгинула безумна думка, що то навідалася баба Мокрина. Чи Оксанка? Мене колотило, дощ валився вже густими треками, обминаючи те щось щільне і туге, якого ніхто не зауважив, крім мене, і Сагайдак розпорядився йти в хату. У хаті я змогла якось опанувати дрож.