– Недопалок! – дійшло до мене. – Курильна кімната!
– Так, – погодився поліцейський. – А ось і сам недопалок, – він продемонстрував його в прозорому мішечкові. – Знайшли саме в курильній.
– А то точно мій?
– Так, на ньому під парами йоду виявилися відбитки ваших пальців. Там є також і відбитки пальців іншої, невстановленої людини. А сама сигарета незвичайна – німецького виробництва часів другої світової війни. Ви курите такі раритетні сигарети?
– Ні, – здивовано покачала головою.
– Але то точно той недопалок, з яким ви прибули сюди. Намацується кореляція.
Намацана кореляція призвела до того, що ще через пів години, щільно обмотана рулоном чорної тканини – бо жінки повинні бути ж в чорному, а де ми те чорне візьмемо?, між шарами якої був надійно примотаний і пісенник – хоча я вже вивчила замову назубок – я вислухувала останні напутні накази моїх колег. Також на талії під чорною тканиною в мене був такий пояс-патронташ, заповнений сотнями невеличких скляних ампулок з діетилкарбонатом чогось там – мене запевнили, що розбивши одну ампулу, отримаємо ефект для всіх людей в окрузі радіусом кілометр, достатній для повного переключення та прояснення думок… Перед тим ми ще обмірковували, чи можна зі мною послати ще когось, і дійшли висновку, що ні. Тут неясно навіть, як мені самій це вдасться – та чи й вдасться взагалі – а коли ще когось до мене прив’язувати…
Мені було зрозуміло, що я маю спробувати вернутися, але я страшенно хвилювалася і за те, як мені це вдасться, а коли таки вдасться – то як мені втілити в життя цей – зовсім не факт, що взагалі то правильний – план?
– І все ж таки я не розумію, – казала я Наталці, – як мені тую замову провести. Де я візьму, в наших то обставинах, отих чоловіків, та ще й старого й малого, та й ще щоб говорили мовою землі, та щоб ще й не чули інших мов! Де, я тебе питаюся?
– А хоч народи та вигодуй, – Наталка, яка як раз обтягувала на мені чорну тканину знизу, – стрімко випростувалася. – Будеш вирішувати проблеми в міру їх появи. Тепер головне для тебе – втрапити назад.
Після паузи додала:
– Нечесно буде тебе не попередити. Цей обряд, виконаний за правилами, не є безпечним для тих, хто його творить. Або ви переборете, або… Ти маєш це знати.
Коло нас мовчки стояли українці. Настала пора прощатися. Ми обнялися з Наталкою, Тарасом. По черзі підходили до мене знайомі і незнайомі. Люди чорної землі з чорними очима, люди пісків з сивими, лісні зеленоокі люди, синьоокі люди волошкового краю… Вони хотіли передати мені свою силу, я це відчувала. Хвилювання здіймалося уві мні, як вода в Бугу весною під час поводі. Відчинилися двері, увійшов президент. Також мовчки підійшов, міцно стиснув за плечі, пильно подивися в очі.
– А ми вас навіть не нагодували, – неочікуване сказав. – То геть не по-українськи. Ви голодна?
– Ні, не голодна, – відповіла я здивовано і раптом зганула про Гальцгеймера. – Але знаєте що? Я б взяла чогось з собою для однієї людини там…
Президент повів бровою, і нам принесли контейнер.
– Ось, тут моя вечеря, – президент передав він його мені. – Добре, що оказалася з собою: взяли, бо сьогодні навряд чи дома вечеряти буду.
За хвилину я увійшла в курительну кімнату. Посередині її стояла невеличка лавочка, на підлозі, на паперовій серветці, лежав довгий недопалок… Я сіла на лавочку, останній раз подивилася крізь прозорі скляні стіни на тих, що напружено дивилися на мене, уздихнула, нахилилася за недопалком, і…
Я продираюся крізь час
…Може, то була вода – H2O з розчином С, з домішкою N2, з додатком решток життя, що вже майже розпалося, але все одне для найскладніших формул якого тут не вистачило б місця, вода, що кипить бактеріями та найпростішими, не такими й простими, як ми звикли вважати, – прозора та темна, стародавня торф’яна вода верхових боліт; може, то вірувала уві мні спорідненість з духами Яви, Нави і Прави; може, ця рідина – те, що остається від думок, коли вони зникають; може, то було відлуння когнітивної революції в четвертому вимірі…
Так чи так, коли могутній потік – з чого б він не складався – ніс мене у своїй середині, а потім обпав, зліг, висох, і шум в вухах стих, я знайшла себе – стою на подвір’ї Будки на піскові (SiO2), на прив’ялій траві подвір’я (формули немає), біля столу під яблунею, а за столом, на лавці, тепла кампанія – Кіцісько, Гальцгеймер, Сагайдак і… Толік!