– Ні, не вміє, – резюмував Петро.
– Читати не вміє – то півбіди, – завважив Толік. – Повторю, що казав вчора: він же говорити не вміє! Ту замову ж треба зговорити? А як він зговорить?
Петро знову кратанув хлопчика за плече. Той звів на нього очі. Петро показав собі на губи і гучно вимовив:
– Ти можеш повторити те, що я кажу? Скажи: дуже смачний мед.
Хлопчик кивнув, і проворушив губами ці слова. Навіть я розібрала.
Петро також кивнув.
– Тепер скажи: велике око дивиться глибоко.
Хлопчик знов, не відриваючи очей від пресвітера, старанно заворушив устами.
– Але ж то не слова. Ніц же не чути, – не відступав Толік.
Кіт м’яко та тяжко зіскочив з улюбленої гілки яблуні і, зробивши декілька кроків, так само м’яко вскочив до хлопчика на коліна. Хлопчик просіяв і з сумішшю остороги та любові протягнув ручку та погладив кота по спині. Той замуркотів і потерся об руку хлопчика шиєю та головою.
– Я почув, – сказав Кіцісько, повернувши голову до нас.
Цей аргумент був досить переконливим, але в Толіка були й інші запитання.
(Маня Золота Мова, почувши, що кіт говорить, тимчасово оніміла, що було нам всім на користь.)
– Ну нехай. А він? – він кивнув у бік Гальца. – Він як? Читати і він вже не вміє, він навіть не повторить за вами!
Погляди всіх, крім зайнятого котом хлопчика, зійшлися на безтурботному Гальці з його сиром в руці.
– Про що віте говорите?! Я ніц не розумію! – обурено спиталася Золота Мова, яка вже опам’яталася. Вона не любила, коли біля неї говорили про щось, чого вона не знала краще за всіх.
В цей час з веранди на ґанок вийшла Марія Сєргуц, за нею – ескортом Бриштгель, Саша, Діма. Марія ціпким, пильним поглядом охопила нас всіх – і її погляд переплівся з пильним поглядом її тезки Золотої Мови, – затрималася на хлопчикові, кивнула всім та сіла на лавку біля мене.
Чоловіки поручкалися.
– Що ми маємо? Доброго ранку, – звернувся Бриштгель до нас, трохи з підозрою дивлячись на Маню. (Я думала, то тим, що він її не знав, а виявилося, саме тому, що знав некепсько).
– Та ворожимо, який тепер айк’ю в Гальца, – пояснила я.
Рада на лавці врешті постановила:
1. Оскільки інших варіантів протидіяти антигомам наразі не проглядається, то взятися все ж за реалізацію пропонованого Аллою плану. Час Х назначити на післязавтра на вечір. Коли сонце наполовину зайде за обрій. Провести до цього часу підготовчу роботу, а саме:
2. Працездатна частина мешканців Будки – Толік, Сагайдак, Бриштгель, Діма, Саша – тепер мають розійтися навколишніми селами, провести там тлумачальну роботу, спонукнути людей для зміцнення звукового хвильового поля говорити по-своєму, і знайти помічників, які в часину Х мають розпилити в повітрі вміст ампул з діетилкарбонатом чогось там, і підготувати до того місцеві хори – заспівати всім разом для зміцнення традиційного звукового поля. І пошукати інших кандидатів на говоріння замови, хоча шансів знайти їх і небагато.
3. І тут я виголосила припущення, яке давно вже мала в голові: ті чотири жінки в чорному мають бути не так чистої крові, як чистої мови. І з цього виходячи, кандидатками на участь в обряді становилися Марія Сєргуц, я, Маня Золота мова – і тре було знайти ще когось. Ленка ні мовою, ні кров’ю, на жаль, не підходила.
– Як ми маємо говорити: ніц – чи нічого? Геть – чи зовсім? Ніколи – чи нигди? Яка оця справжня мова нашої землі? – ставила я запитання, на які, на жаль, не відала відповіді.
Маня Золота Мова (яка дивовижно хутко зрозуміла ситуацію) та Петро-пресвітер мають знайти в Страдчі четверту кандидатку, але як їм її шукати?
– Отже, це задачка на корінь з двох, – замислено прокоментував Сашко Бриштгель.
– Що? – не зрозуміла я.
– Корінь з двох, – пояснив хлопець. – Ірраціональне число.
– І що? – я все одно не розуміла.
– Як твоє прізвище? – замість відповіді спитав Сашко.
– Бобильова.
– Це по чоловікові. А родове?
– Корнелюк.
– А ваше? – звернувся він до Мані.
– Корнелюк по чоловікові, а так – Панасюк.
– Віте, пані Маріє, Сєргуц. А ваша мати яке прізвище мала?
– Мати? Скращук.
– Оксана Петрівна була також Корнелюк, у заміжжі – Панасюк… Шукайте жінку на -ук/-юк, – підбив підсумок він. – Краще Корнелючку чи Панасючку.
4. Решта мешканців залишається дома, щоб спробувати потренувати Гальца, повчити Василька та виготовити чорні балахони, також необхідні для обряду.
Напившись води – це було наше снідання – хлопці розійшлися: Толік виправився до Прилука до Степана-землеміра, з яким був добре знайомий, Сагайдак – в Дуричи до якогось свого колишнього колеги, Саша з Дімою – на дачі, де знайомих та колег не мали, але сподівалися знайти потрібних для наших цілей людей, Сашко Бриштгель на позиченому в Петра Гнідому поїхав аж до Берестя, де мів друзів, на яких розраховував, а також мівся зайти до дочок Лени, покликати їх до нас, а Петро та Мова, відповідно, пішки відбули в Страдче.