– Розсипаються на всі боки, з тилу хочуть заходити. Не можна допустити, – швидко проговорив Толя. – Твій сектор праворуч, вогонь!
Знову зачахали постріли. До мого подиву, вони почулися і з боку дровітні, саме з тилу Будки.
– Молодець, бабця, – задоволено промормитав Толік. – Змінила місце дислокації.
На якісь час запала тиша. Пуста й напружена. Раптом я відчула, як дрібненько-дрібненько задрижала долівка горища. Так, як би десь далеко був епіцентр землетрусу і до нас дійшли його хвилі землею; так, ніби десь далеко щось величезне намагалося вилізти з землі, а земля не пускала; так, ніби знову відбувалося щось незрозуміле. І як по цьому знаку, раптом разом закричали цикади в травах та бур’яні. У крикові цикад виразно чулася погроза, хоча й неясно, кому вона була адресована. Стрекіт наростав. Гойдання верхівок показувало, що рішучість все ще не покинула гуннів, долітали нерозбірливо слова команд. Толік не стріляв, напружено вглядаючись в поле. Зненацька я зрозуміла, що коливання бур’янів примітно наблизилося до Будки; дехто з нападників навіть перебігав з місця на місце, не особливо ховаючись. З-за дровітні несподівано донісся різкий звук пострілу, жіночий скрик, якийсь взагалі нелюдський вереск. Тієї ж миті застрочив автомат Толіка, і я приєдналася. Цього разу я вже не палила, замружившись, куди прийдеться, а старанно та обдумано цілилася. Далекозорість моя вікова – чи то у мене зір становився справді як у кішки? – в цьому випадкові добре допомагала.
Що відбулося та відбувається кіля дровітні? Чому кричала Ленка? (я познала її голос).
Чому перестав стріляти Толік? Ба, та у нього скінчилися патрони! Він перезаряджає автомата.
А гунни, тільки-но черги Толіка стихли, знову уперто полізли до нас. І я, як не старалася, не могла їх стримати, мені не вдавалося поцілити! Але ось Толік вправився, і знову взявся до роботи.
Щиро кажучи, паніка вже підступала мені під шию, під серце. Чого вони не втікають? У них же немає огнестрільної зброї, на що вони розраховують?! Сподіваються на те, що у нас скінчаться патрони? Мабуть, так. І вони такі скінчаться, їм тільки треба почекати та дочекатися… І тоді що?! Рукопашна поміж одним чоловіком, трьома жінками та цією лавою?!
Мабуть, подібні думки навідали й решту будочних бійців, бо постріли і з нашого боку, і з боку, де тримали оборону Марія та Ленка, стали якось зауважно рідшими. Тах, тах, тах заміст тра-та-та-та. І гунни активізувалися. Колихання бур’янів стало міцнішим та наблизилося. Толік знову застрочив з люттю.
І в цей момент раптом з боку лісу також почулася довга автоматна черга. І кінське ржання, і переможні дикі крики «ура». Здавалося, до нас прибула неочікувана допомога, і то чисельна! І я на свої очі побачила, що значить усталений вислів «драпати з поля бою». Бо вони, гунни, саме що стали «драпати». Розбігалися навсібіч, неслися на всі заставки. А Сашко Бриштгель, – бо то саме він стріляв з лісу, – чергами надавав їм прискорення.
За мить остатня гунська спина зникла за корчами, тільки гуляччя шухнулося.
Толік підірвався на ноги та кинувся вниз. Я за їм. Скотившись по драбині, він побіг на поле, до Бриштгеля, а я – за дровітню. Що там?!
Вилетівши з-за рогу дровітні, я застала таку картину: Ленка, скорчившись, сидить на землі та ридає, і лице в неї в крові, а Марія Сєргуц, також залита кров’ю так, ніби на неї виплеснули цілий ополоник червоної рідини, гладить її по голові та приказує:
– Тихо, тихо… Все, все… Ну що ти… Ну, тихо, тихо.
Обидві підняли на мене очі, почувши мої кроки: Марія – залите червоним, Лена – залите червоним та сльозами.
– Що тут? Віте ранені? – верескнула я.
– Я його забила! – заливаючись сльозами, вигукнула у відповідь мені Лена.
– Не забила, – примирливо вспокоювала Марія. – Подивись, тіла ніде немає, втік він.
– Дайте я вас обійму, – сповістив Толік, з’являючись на арені дій і розкриваючи обійми до пані Марії та Лени. – Віте просто військові тактики та стратеги. Так вчасно поміняли позицію! Що з вами? Віте ранені? – він нахилився над старою.
– Він вискочив несподівано, – схлипнула Лена. – Як зумів пробратися? Вискочив о звідтіль і вдарив Марію по голові… палицею такою, на биту для регбі схожа… он вона, валяється… я вистрілила, а він впав… і кров так бризнула… ааа! – і вона знову заридала.