– Вот, поймали, товарищ капитан. Пришла Орлика навестить. Не признается, правда, но дело ясное.
– А сам он так и не показывался?
– Нет, товарищ капитан.
Значить, Івана вони не зловили, значить, йому вдалося втекти. Уже добре. Але чого він не зайшов за ними, чого залишив їх одних? Як він міг їх покинути? Вона підібралася зсередини, коли капітан підійшов до неї. Вона знала, як поводяться савєти з тими, кого називають бандитами. В очах встав Василь Червоний – як його тіло, прив’язане до збруї, тягнулося по землі, як лежало біля школи. І обличчя матера, яка не могла, не повинна була його признати, навіть знаку показати, що то її син, бо інакше загинули б і молодші діти… Ганна Червоного була моложава, справна жінка – до того дня, коли пройшла мимо шкільного ґанку, де лежав первачок її.
Капітан підійшов до неї впритул. Вона іще більше внутрішньо підібралася. Тепер треба перестати бути людиною. Ти не людина. Ти – не ти, – сказала вона собі подумки. Вийти зі свого тіла, перестати бути собою, і тоді, щоб він не зробив – вдарив тебе в обличчя, зґвалтував перед усіма, з оцими твоїми закривавленими ногами, випустив тобі кишки – ти все зможеш це пережити, бо це відбувається не з тобою. І казати неправду, тільки неправду. До того ти вже давно звикла.
Він коротко зирнув на неї, зіщулився. Поляскав себе по кишенях.
– Черт, забыл. Бойцы, у кого есть курить? Мартынюк, у тебя вроде трофейные были?
Невеличкий, майже карликового зросту солдат виступив із задніх рядів, подав командирові коробку папіросів та запальничку, той витяг одну, незвикло тоненьку, припалив, решту вернув солдатові.
Курив і допитував Марію. Документи, як звати, де живе – документів немає, ім’я назвала вигадане, живе – на хуторі за Травами (відала, що він згорів). «Зачем пришла к главарю банды» – нічого ні про якого главаря не знає, в крайню хату зайшла, бо хотіла води попити попросити, втомилася дорогою.
Слухаючи, він кивав. Потім рухом, повним ніжності та точності, як у доброго хірурга чи звіра, загасив недопалену сигарету об її щоку. Вона відсахнулася, він швиргонув недопалок під стіл.
Знову кивнув головою.
– Хорошо, – схвально кивнув знову. – Складно. Но для меня важно, чтоб не просто складно, но и правду. Так говоришь, – продовжив, – у тебя мальчик?
Вона нічого не говорила про це раніше, мовчала й тепер.
Капітан високий і широкоплечий, груди ладно перетягнуті портупеєю. Ніс повторює форму торса в перевернутому вигляді, широкі повні губи. Дівчина з японськими очима міняється з лиця, коли бачить, як він дивиться на Марію – її жвавість та бадьорість пропадають, як стерта шматкою крейда зі шкільної дошки.
– Ладно! – капітан задоволено стукнув кулаком однієї руки в розкриту долонь другої. – Задержанную в сарай под замок.
Вона зібрала всі сили, щоб нічим не показати, як міцно злякалася. Щоб не притиснути відрухово сина міцній, щоб не видати себе мимовільним рухом мімічних м’язів.
Вона не знала, що є рухи та миті, які надовго викарбовуються в просторово-часовій системі координат і горять там палаючими крапками.
Сарай, куди її привели, був новим, цегляним, побудованим надійно та надовго, і вона одразу побачила, що втекти з нього неможливо. Він складався з декількох частин, Марію закрили в клуні: тут було навалено трохи минулорічної соломи, на вишках виднілося сіно… Коли двері закрилися, зробилося темно; тільки десь на вишках, очевидно, на фронтоні, було вікно – звідтіль пробивалося трохи світла. Скільки часу у неї є? Положивши хлопчика на солому, вона спробувала руками підритися під фундамент. Але тік був такий вбитий, що вона навіть не змогла викопати найменшої ямки. Обшарила всі кутки, в надії, що може десь є драбина, верівка, якийсь інструмент… Нічого.
Тяжке чекання невиносного підкосило їй ноги, і вона опустилася на солому кіля сина. Вона знала про випадки, коли хлопці та дівчата, коб не втрапляти в полон до савєтів, самі себе вбивали – Тужливий підірвав себе гранатою, Оксана – кинулася в річку… Але тут навіть не було чим зробити собі смерть… І син. Забити себе вона зможе, його – ні. І не стане покидати на смерть. Вона не знала, чи виживе він при ній, при матері, але без неї він не виживе точно.
Значить, прийдеться пережити тортури, померти – але разом з ним. Напевно – вона ледь могла продумати цю думку – можливо, і він, її пташенятко маленьке, її кіцісько також помре, але вона буде з їм до останнього.