Про рідних Чако Марґарет-кочамма знала дуже небагато. Про них він говорив рідко.
Правду кажучи, впродовж прожитих в Оксфорді років він і згадував про них доволі рідко. Дуже вже багато подій відбувалося у його житті, й Аєменем залишився страх як далеко. Ріка здавалася надто малою. Риба — надто дрібною.
Нагальної потреби підтримувати зв’язок з батьками у нього не було. У фінансовому плані стипендія Родса була вельми солідна, тож гроші з дому не були йому потрібні. Він по вуха закохався у своє кохання до Марґарет-кочамми, й у його серці не залишалося місця ні для кого іншого.
Маммачі писала йому регулярно, детально змальовуючи свою огидну гризню з чоловіком і хвилювання через майбутнє Амму. Він же рідко завдавав собі клопоту дочитати лист до кінця. Іноді й узагалі тих листів не розкривав. І ніколи не відписував.
Навіть того єдиного разу, коли він таки приїхав до Аєменема (і завадив Паппачі побити Маммачі латунною вазою, що, у свою чергу, спричинило вбивство під місяцем крісла-гойдалки), то все одно навряд чи й усвідомив повністю, як сильно зачепив тоді за живе батька, як з подвійною силою почала боготворити його мати, як несподівано розквітла вродою молодша сестра. Він приїхав і поїхав у якомусь трансі, мріючи тільки про те, щоб чимскоріше повернутися до білої дівчини з довгою спиною, яка чекала на нього.
Взимку після того, як Чако закінчив Белліол-коледж (іспити він склав далеко не найкраще), вони з Марґарет-кочаммою одружилися. Без згоди її сім’ї. І без відома — його.
За обопільним рішенням, він мав, доки не знайде собі роботи, переїхати до помешкання Марґарет-кочамми (замінивши іншу офіціантку з іншого кафе).
Гірший момент для весілля важко було обрати.
Разом з рутинними клопотами спільного життя прийшло і безгрошів’я. Стипендіальні кошти закінчилися, а платити за помешкання треба було тепер повністю.
За команду коледжу Чако більше не веслував, і його зненацька рознесло, мов на дріжджах, зовсім іще завчасу. Він перетворився на товстуна, і тепер уже його тіло відповідало сміхові, яким він сміявся.
Минув рік подружнього життя, й чари лінивого студентського життя, від якого ніяк не міг відмовитися Чако, для Марґарет-кочамми геть розвіялися. Повернувшись додому з роботи, вона заставала такий самий бруд і безлад, як тоді, коли йшла, і це її вже не забавляло. Як і те, що чоловікові навіть на думку не спадало застелити ліжко, випрати одяг чи помити посуд. Що він і гадки не мав вибачитися за дірки, пропалені цигаркою у новій канапі. Що, вирушаючи на чергову співбесіду до чергового потенційного працедавця, не спроможний був правильно застібнути сорочку, затягнути вузол на краватці і зав’язати шнурівки на черевиках. Одне слово, через рік вона була вже готова поміняти ту жабу на анатомічному столі на щось дрібніше і практичніше. Наприклад, на роботу для чоловіка і на чисту оселю.
Врешті-решт Чако знайшов тимчасову, кепсько оплачувану роботу у відділі зовнішньої торгівлі Індійського управління з вирощування і продажу чаю. Сподіваючись, що це тільки початок, Чако з Марґарет переїхали до Лондона. У ще менше й похмуріше помешкання. Батьки Марґарет-кочамми побачитися з донькою відмовилися.
З Джо вона зустрілася відразу по тому, як дізналася, що вагітна. То був давній шкільний приятель її брата. Марґарет-кочамма була в той час на вершині своєї фізичної привабливості. Вагітність додала її щокам рум’янцю, а густому темному волоссю — блиску. Попри проблеми у подружньому житті, вона аж променилася від того потаємного внутрішнього піднесення, того зачудування власним тілом, яке часто властиве вагітним жінкам.
Джо був біологом. Він готував для одного невеликого видавництва третє оновлене видання «Біологічного словника». Й утілював усе, чого не було в Чако.
Був надійний. Платоспроможний. Худорлявий.
Марґарет-кочамма потягнулася до нього, наче рослина, яка росте у темному приміщенні, — до променя світла. Коли тимчасова робота у Чако закінчилася, а іншої знайти не вдалося, він написав до Маммачі, розповів їй про своє одруження і попросив грошей. Маммачі ця звістка просто спустошила, проте вона таємно заклала свої коштовності, а отримані гроші зуміла відправити йому в Англію. Цього виявилося недостатньо. Достатньо не було ніколи.
Коли народилася Софі-моль, Марґарет-кочамма остаточно усвідомила, що заради себе і своєї доньки мусить покинути Чако. І попросила його про розлучення.