Поступово — окремими уривками, без усілякої послідовності — картина почала прояснятися. Підлеглі доповіли йому про каструлі і сковорідки. Про сінник. Про іграшки, які ні з чим не переплутаєш. Тепер усе це набуло сенсу. Нічого веселого інспектор тут не побачив. І послав джип по Крихітку-кочамму. Дітей перед її приходом вивели до іншої кімнати. Він навіть не привітався, лише коротко кинув:
— Сідайте.
Щось не так, збагнула Крихітка-кочамма. Зовсім не так.
— Ви знайшли їх? Все добре?
— Нічого доброго, — запевнив її інспектор.
З його погляду і тону Крихітка-кочамма зрозуміла, що має тепер до діла з іншою людиною. Люб’язний офіцер поліції, який зустрів її минулого разу, десь подівся. Вона опустилася на стілець. Інспектор Томас Метью був гранично відвертий.
Коттаямська поліція діяла на підставі заяви, яку подала вона, Крихітка-кочамма. Паравана впіймали. На жаль, під час сутички він отримав серйозне поранення і, скоріш за все, не доживе й до наступного ранку. Діти, одначе, стверджують, що пішли з дому за власним бажанням. Їхній човен перевернувся, й дівчинка-англійка потонула внаслідок нещасливого випадку. Таким чином, поліція отримала гарний подарунок: смерть затриманого — формально ні в чому не винної людини. Звісно, він був параваном. І поводився неналежно, ваша правда. Але часи зараз непевні, і формально, з погляду закону, він — невинний. Відкривати проти нього справу немає підстав.
— Спроба зґвалтування? — кволим голосом запитала Крихітка-кочамма.
— Де, у такому разі, скарга потерпілої? Цю скаргу вже подали? Вона написала заяву? Ви її привезли? — говорив інспектор тоном не надто приязним. Майже ворожим.
Крихітка-кочамма зіщулилася й узагалі мала такий вигляд, ніби раптом зсохлася. З-під очей і щік драглистими мішками звисала шкіра. Страх забродив у ній, наче дріжджі, і слина в роті зробилася кислою. Інспектор підсунув їй склянку води.
— Насправді все вирішується дуже просто. Або жертва зґвалтування пише відповідну заяву, або діти у присутності свідків-поліціянтів підтверджують, що параван їх викрав. Або… — він зачекав, доки Крихітка-кочамма підніме на нього погляд. — Або я звинувачую вас у свідомому перекрученні фактів, наведених у вашій заяві. Кримінальний злочин.
На голубій блузці Крихітки-кочамми з’явилися темно-сині плями від поту. Томас Метью її не квапив. Знав-бо, що, з огляду на поточну політичну ситуацію, сам може наразитися на дуже серйозні клопоти. Адже товариш К. Н. М. Піллай такої нагоди не проґавить, це точно. Тепер інспекторові залишалося лише картати самого себе за те, що діяв надто імпульсивно. Він сягнув по рушник з набивним малюнком, запхав його під сорочку і витер собі груди та під пахвами. В кабінеті було тихо. Звичні для поліційного відділку звуки: тупіт черевиків, час від часу — зойк болю з кімнати, де відбувався допит, — здавалися далекими і наче й не тутешніми.
— Діти зроблять так, як їм скажуть, — озвалася Крихітка-кочамма. — Можна мені поговорити з ними сам на сам?
— Як хочете, — інспектор підвівся і рушив до дверей.
— Будь ласка, дайте мені п’ять хвилин, а тоді можете їх привести.
Інспектор Томас Метью кивнув на знак згоди і вийшов.
Крихітка-кочамма втерла лискуче, спітніле обличчя. Дивлячись у стелю, вона витягнула шию, щоб витерти паллу піт у западинах поміж складками жиру. А тоді поцілувала своє розп’яття.
Радуйся, Маріє, благодаті повна…
Слова молитви тікали.
Двері прочинилися, й до кабінету ввели Есту з Рахеллю. Вимащених присохлим уже болотом. Облитих кока-колою.
Побачивши Крихітку-кочамму, вони нараз протверезилися. Нічний метелик з незвично густими дорсальними щетинками розкрив крила над їхніми серцями. Чому по них приїхала саме вона? Де Амму? Невже досі сидить під замком?
Крихітка-кочамма окинула їх суворим поглядом. Вона довго не озивалася, а коли нарешті заговорила, то голос у неї був хрипкий і чужий.
— Чий то був човен? Де ви його взяли?
— Наш. Ми його знайшли, а Велюта полагодив, — прошепотіла Рахель.
— Давно він у вас був?
— Ми знайшли його того дня, коли приїхала Софі-моль.
— І ви крали з дому речі і переправляли їх у ньому через ріку?