— Ти певна, що то був він? — спитав Чако у Рахелі.
— Хто? — перепитала та, раптом насторожившись.
— Ти певна, що то був Велюта?
— Ну-у… — протягнула Рахель, щоб виграти час і спробувати розшифрувати сигнали, які несамовито надсилав їй подумки Еста.
— Я питаю, ти певна, що той чоловік, якого ти бачила, був саме Велюта? — втретє повторив запитання Чако.
— Ну-у… м-м… так… майже, — промимрила Рахель.
— Ти майже певна? — допитувався Чако.
— Ну… то був майже Велюта, — сказала Рахель. — На вигляд майже він.
— Тобто ти не певна?
— Майже ні, — Рахель скоса зиркнула на Есту, сподіваючись побачити в його очах схвалення.
— То таки напевне був він, — втрутилася Крихітка-кочамма. — Це все Трівандрам. Їдуть вони туди, а потім повертаються — і на, маєш, уже бозна-який політикан.
Ця прониклива думка ні на кого не справила особливого враження.
— Треба тримати його на оці, — вела далі Крихітка-кочамма. — Якщо він принесе ту профспілкову заразу на фабрику… Я вже дещо зауважувала: якісь грубощі, невдячність… От тільки позавчора попросила його допомогти мені з камінням для альпінарію, а він…
— Перед тим, як ми виїхали, я бачив Велюту дома, — бадьоро озвався Еста. — Тому навряд чи то був він.
— Заради його ж добра, — похмуро сказала Крихітка-кочамма, — сподіваюся, то й справді був не він. А ти, Естаппене, не перебивай старших.
І нікому навіть на гадку не спало поцікавитися, що таке альпінарій, роздратовано подумала вона.
У наступні дні лють Крихітки-кочамми зосередилася на Велюті, якого вона ганьбила при всіх. Та лють знай вигострювалася, немов олівець.
В її уяві Велюта вже відповідав за всю ту демонстрацію. За чоловіка, який силував її махати прапором марксистської партії. І за того, хто охрестив її «модалалі Маріякутті». І за всіх тих, хто з неї сміявся.
Вона починала його просто ненавидіти.
З того, як тримала голову Амму, Рахель бачила, що та все ще сердита. Вона глянула на годинник. За десять друга. А потяга нема та й нема. Рахель сперлася підборіддям на двері авто. У шкіру їй втиснувся сірий хрящ фетру, з якого висувалося вгору скло. Окуляри вона зняла, щоб краще роздивитися мертву жабу, розчавлену на дорозі. Та жаба була така мертва і така розчавлена, що скидалася радше на якусь жабоподібну пляму на асфальті, а не на справжню жабу, бодай і мертву. Рахель замислилася, чи молоковоз, який укоротив віку панні Міттен, так само розчавив її на пляму з обрисами панни Міттен.
З упевненістю, яку дарує щира віра, Велья Паапен переконував близнюків, що чорних котів у світі не існує. Чорні коти, за його словами, — то тільки чорні, за обрисами подібні на кота діри в Усесвіті.
Плям на дорозі було чимало.
Плями в Усесвіті з обрисами розчавленої панни Міттен.
Плями в Усесвіті з обрисами розчавленої жаби.
Плями в Усесвіті з обрисами розчавлених круків, які спробували поживитися плямами в Усесвіті з обрисами розчавлених жаб.
Розчавлені собаки, які живилися плямами в Усесвіті з обрисами розчавлених круків.
Пір’я. Манго. Плювки.
І так усю дорогу до Кочина.
Сонце світило через вікно «плімута» прямо на Рахель. Вона заплющила очі й сама засвітилася йому у відповідь. Навіть через опущені повіки світло здавалося дуже ясним і гарячим. У помаранчевому небі кокосові пальми перетворювалися на морські анемони, які метляли своїми щупальцями, сподіваючись запопасти та зжерти якусь безневинну хмаринку. Небом пливла прозора плямиста змія з роздвоєним язиком. Потім там з’явився і прозорий римський легіонер на рябому коні. Розглядаючи зображення римських легіонерів у коміксах, Рахель щоразу дивувалася: треба ж, стільки мороки з усіма тими обладунками і шоломами — а ноги все одно цілком голі! Це ж повне безглуздя, як не крути. І ні на погоду, ні на будь-що інше тут не кивнеш.
Амму розповідала близнюкам історію про те, як у Сенаті в Юлія Цезаря всадив ножа його найкращий друг, Брут. І як Цезар упав долі з кількома ножами у спині і зі словами на устах: «Et tu, Brute? Тож падай, Цезарю».
— Це говорить про те, — пояснила вона, — що довіряти не можна нікому. Ні матері, ні батькові, ні братові, ні чоловікові, ні найкращому другові. Нікому.
Коли вони запитали, а як же діти, Амму сказала, що тут іще треба буде подивитися. Бо цілком можливо, наприклад, що Еста, коли виросте, набереться чоловічого шовінізму і стане справжньою свинею.