— Не сидиться? Рано ще.
Еста почав уже відригувати. Амму обняла його за плечі і провела до вбиральні «Ярусу принцеси». До «Її».
Він повис, затиснутий між не надто чистою раковиною і тулубом Амму. Ноги бовталися у повітрі. Раковина мала металеві крани та іржаві плями. А ще — заплутану коричневу павутину тонких, не товщих за волосину тріщин, подібну на мапу якогось великого, хитромудро розгалуженого міста.
Есту судомило, але назовні не виходило нічого. Лише думки. Вони випливали і запливали назад. Амму їх не бачила. Ті думки клубочилися над Раковинним містом, ніби грозові хмари. Проте раковинці переймалися собі звичними раковинними клопотами. Навколо й далі без упину снували раковинні машини й автобуси. Тривало нормальне раковинне життя.
— Ні? — спитала Амму.
— Ні, — відповів Еста.
— Тоді вмий лице, — сказала Амму. — Вода завжди помагає. Вмийся, і підемо, купимо тобі лимонної шипучки.
Еста вмив лице й руки і знову лице й руки. Його вії намокли і злиплися.
Продавець помаранчево-лимонної шипучки склав зелену обгортку від цукерки і провів по згину нафарбованим нігтем великого пальця. Потім прихлопнув скрученим у трубку журналом муху і легким рухом змів її зі стійки на підлогу. Там вона й лежала на спині, кволо дриґаючи лапками.
— Милий хлопчик, — сказав він Амму. — Так гарно співає.
— Мій син, — відповіла Амму.
— Та ну! — здивувався продавець помаранчево-лимонної шипучки і зиркнув на Амму своїми зубами. — Справді? Вам таких років і не даси!
— Йому трохи недобре, — мовила Амму. — Я подумала, може, стане ліпше, коли вип’є чогось холодного.
— Звісно, — відказав продавець. — Звісно-звісно-звісно. Помаранчево-лимонний? Лимонно-помаранчевий?
Страшне, моторошне запитання.
— Дякую, щось не хочеться, — Еста підвів очі на Амму. Зеленохвильний, водоростевий, бездонно-донний.
— А вам? — поцікавився продавець помаранчево-лимонної шипучки в Амму. — Кока-кола? Фанта? Морозиво? Трояндове молоко?
— Ні, мені нічого. Дякую, — відповіла Амму. Осяйна жінка з ямочками на усміхнених щоках.
— Ось, візьміть, — продавець, ніби щедра стюардеса, простягнув жменю цукерків. — Це для вашого маленького мона.
— Дякую, не треба, — відмовився Еста, дивлячись на Амму.
— Есто, візьми, — сказала та. — Поводься чемно.
Тож Еста взяв.
— Подякуй, — нагадала Амму.
— Дякую, — мовив Еста (за цукерки, за той білий яєчний білок).
— Немає за що, — сказав продавець помаранчево-лимонної шипучки англійською. — Ваш мон каже, ви з Аєменема?
— Так, — відповіла Амму.
— Я частенько там буваю, — повідомив продавець помаранчево-лимонної шипучки. — Моя дружина має рідню в Аєменемі. І я знаю, де ваша фабрика. «Райські маринади», так? Мені розповів ваш мон.
Він знав, де шукати Есту. І саме про це й говорив. То була пересторога.
Амму побачила Естині очі, які блищали темними гарячковими ґудзиками, і сказала:
— Нам треба йти, а то він ще захворіє. Завтра приїжджає їхня двоюрідна сестра, — пояснила вона дядечкові. І мимохідь додала: — З Лондона.
— З Лондона? — дядечкові очі спалахнули повагою. Ще б пак, сім’я з лондонськими зв’язками.
— Есто, посидь тут з дядечком, поки я сходжу по Крихітку-кочамму і Рахель, — запропонувала Амму.
— Ходи сюди, — покликав дядечко. — Ходи, посидиш тут біля мене на високому табуреті.
— Ні, Амму! Ні! Я хочу з тобою!
Здивована такою пронизливою наполегливістю в голосі свого зазвичай спокійного сина, Амму вибачилася перед дядечком з помаранчево-лимонною шипучкою:
— Щось він нині сам не свій. То ходімо, Естаппене.
Знову назад до зали з її запахом. Тіні від вентиляторів. Потилиці. Шиї. Коміри. Волосся. Пучки. Коси. «Кінські хвости».
Фонтанчик у «токійській любові». Маленька дівчинка і колишня черниця.
Семеро м’ятних дітей капітана фон Траппа вже повилізали зі своєї м’ятної купелі, пригладили волосся і стояли тепер м’ятним шерегом, співаючи слухняними м’ятними голосами пісню для жінки, з якою мало не одружився капітан. Для білявої баронеси, яка сяяла, наче діамант.
— Нам треба йти, — сказала Амму Крихітці-кочаммі і Рахелі.
— Але ж як, Амму! — схвилювалася Рахель. — Ще ж не було головного! Він ще її навіть не поцілував! І не порвав гітлерівського прапора! І листоноша Рольф їх ще не зрадив!