І лише Софі-моль з недбалим шиком представниці першого світу подбала про те, щоб постати перед фотоапаратом свого рідного батька в усій красі. Повіки вона вивернула навиворіт аж так, що очі стали подібні на помережані рожевими прожилками пелюстки плоті (сірі на чорно-білій світлині). З рота стирчали вирізані з жовтої шкірки солодкого лимона накладні зуби. Поміж ними випинався язик, оздоблений на самому кінчику срібним наперстком Маммачі (той наперсток вона поцупила першого ж по приїзді дня і заприсяглася, що цілі канікули питиме лише з нього). У витягнених руках було по запаленій свічці. Одна холоша бавовняних штанців-кльош була підкочена, щоб виставити напоказ кістляве біле коліно, на якому була намальована мордочка. Буквально за кілька хвилин перед тим вона терпляче втовкмачувала Есті з Рахеллю (відкидаючи всі свідчення на користь протилежного — фотографії, спогади і таке інше), що вони, дуже ймовірно, — байстрята, і що це, властиво, означає. Далі йшов доволі детальний, хоч і не зовсім точний опис статевого акту: «Розумієте, вони роблять так…».
То було лише за кілька днів до її смерті.
Софі-моль.
Та, що пила з наперстка.
І перекидалася через голову в труні.
Вона прилетіла рейсом Бомбей-Кочин. У капелюшку і штанцях-кльош, люблена від самого початку.
6
Кочинські кенгуру
У Кочинському аеропорту на Рахелі були новенькі, ще хрусткі панталончики в горошок. Репетиції закінчилися. Настав день вистави. Кульмінація тижня, що минув під знаком запитання: що подумає Софі-моль?
Зранку в готелі «Морська королева» Амму, якій снилися вночі дельфіни і блакитні глибини, допомогла Рахелі вдягнути пінисту сукенку для аеропорту. Та сукенка була наслідком одного з тимчасових потьмарень смаку, які іноді траплялися в Амму і добряче збивали всіх з пантелику: хмара цупкого жовтого мережива з крихітними сріблястими блискітками і бантами на плечах. Щоб спідниця з оборками не втрачала форми, її підшили цератою. Рахель трохи переймалася тим, що сукенка начебто не дуже пасує до її окулярів від сонця.
Амму, схилившись, тримала ті новенькі, ще аж хрусткі панталончики в тон до сукенки. Рахель поклала руки Амму на плечі і запхала ноги у панталончики (спочатку ліву, потім праву), а тоді поцілувала Амму в ямки на щоках (спочатку в ліву, потім у праву). Гумка м’яко ляснула її по животі.
— Дякую, Амму, — сказала вона.
— Дякую? — перепитала Амму.
— За нову сукенку і панталончики, — пояснила Рахель.
Амму усміхнулася.
— Носи на здоров’я, донечко, — відповіла вона, але прозвучало це трохи сумно.
Носи на здоров'я, донечко.
Метелик у Рахелі на серці підняв укриту легеньким пушком ніжку. А потім поставив назад. Та маленька ніжка була холодна. Мама любила її трішечки менше.
У номері «Морської королеви» пахло яєчнею і кавою з фільтрової кавоварки.
Дорогою до машини Еста ніс термос фірми «Іґл» з водою з-під крана. Рахель теж несла термос фірми «Іґл», але з кип’яченою водою. На термосах були зображені орли з розпростертими крилами і земною кулею в кігтях. Близнюки були переконані, що вдень ті термосні орли просто спостерігають собі за світом, а от ночами літають навколо своїх термосів. Тихо, наче сови, з місячним світлом на крилах.
На Есті була червона сорочка з довгими рукавами і гострим комірцем та чорні штани-«дудочки». Його зачіс мав свіжий, але якийсь здивований вигляд. Ніби добре збитий яєчний білок.
Еста сказав — треба зазначити, небезпідставно, — що Рахель у своїй новій сукенці виглядає по-дурному. Та у відповідь його ляснула, він дав здачі.
В аеропорту вони між собою не розмовляли.
Чако, який зазвичай ходив у мунду, вдягнув кумедний вузький костюм і осяйну усмішку. Амму поправила йому краватку, бо та якось дивно скособочилася і з’їхала набік. Ніби щойно поснідала і задоволено відкинулася на спинку.
— Що ж це трапилося з нашим борцем за щастя народних мас? — спитала вона.
Втім, на щоках у неї вигравали ямочки, бо Чако, схоже, готовий був просто луснути. Луснути від щастя.
Чако її не ляснув.
Тож і вона не дала йому здачі.
У квітникаря «Морської королеви» Чако купив дві червоні троянди і тепер обережно тримав їх в руках.