— Вітаю! — сказав Еста Софі-моль. Достатньо голосно, щоб почула Амму.
— Драпайте від Китаю! — прошепотіла Есті Софі-моль. Цього її навчив однокласник-пакистанець.
Еста зиркнув на Амму. «Не звертай уваги, головне, сам поводься як слід», — поглядом відповіла та.
Поки вони йшли аеропортною стоянкою до машини, спека пробралася їм під одяг і зволожила новенькі панталончики. Діти пленталися позаду, петляючи поміж припаркованими автомобілями і таксі.
— Ваша лящів вам дає? — спитала Софі-моль.
Рахель з Естою не дуже розуміли, куди вона хилить, тому промовчали.
— Моя дає, — змовницьки зізналася Софі-моль. — Часом навіть лупить.
— Наша — ні, — відповів незрадливий Еста.
— Пощастило, — сказала Софі-моль.
Пощастило: ти багатий, маєш кишенькові, ще й бабусину фабрику успадкуєш. Жодних тобі турбот.
Вони пройшли повз попереджувальне голодування, організоване профспілкою робітників аеропорту. І повз людей, які дивилися на попереджувальне голодування, організоване профспілкою робітників аеропорту.
І повз людей, які дивилися на людей, які дивилися на людей.
На великому баньяновому дереві висіла маленька бляшана табличка, на якій писало: «Доктор О. К. Джой. Венеричні хвороби і сексуальні розлади».
— Кого ти любиш найбільше у світі? — спитала у Софі-моль Рахель.
— Джо, — без вагань відповіла та. — Мого тата. Він загинув два місяці тому. Ми й приїхали сюди, щоб Оговтатися від Шоку.
— Але ж твій тато — Чако, — вставив Еста.
— Він тільки мій справжній тато, — пояснила Софі-моль. — А так мій тато — Джо. Він ніколи не б’ється. Ніколи-ніколи.
— Як же йому битися, коли він помер? — розсудливо поцікавився Еста.
— А ваш тато де? — спитала Софі-моль.
— Він… — почала була Рахель, але затнулася і зиркнула на Есту.
— …не тут, — докінчив той.
— Сказати тобі мій список? — запитала в Софі-моль Рахель.
— Якщо хочеш, — стенула та плечима.
Рахелин «список» був спробою впорядкувати хаос. Вона постійно його переглядала, розриваючись між любов’ю та обов’язком. Її справжніх почуттів він, звісно, не відображав.
— Спочатку — Амму і Чако, — сказала Рахель, — потім — Маммачі…
— Наша бабуся, — розтлумачив Еста.
— Ти любиш її більше за брата? — здивувалася Софі-моль.
— Ми двоє не рахуємося, — мовила Рахель. — Та й він ще може змінитися. Так каже Амму.
— Як це? Змінитися? — перепитала Софі-моль.
— Набереться чоловічого шовінізму і стане справжньою свинею, — пояснила Рахель.
— Навряд, — озвався Еста.
— Так чи так, після Маммачі йде Велюта, а далі…
— Хто такий Велюта? — зацікавилася Софі-моль.
— Один чоловік, якого ми любимо, — сказала Рахель. — А після Велюти — ти.
— Я? А мене вам за що любити?
— Ти наша двоюрідна сестра. Отже, так має бути, — добропорядно мовила Рахель.
— Але ж ви мене навіть не знаєте, — сказала Софі-моль. — Та й я тебе не люблю.
— Полюбиш, коли ми ближче познайомимося, — впевнено заявила Рахель.
— Сумніваюся, — втрутився Еста.
— А чому? — спитала Софі-моль.
— Тому, — відповів Еста. — Але вона і так скоріше за все буде карлицею.
Наче любити карлицю — річ абсолютно неможлива.
— Не буду, — сказала Рахель.
— Будеш, — сказав Еста.
— Не буду.
— Будеш.
— Не буду.
— Будеш. Ми — близнюки, — пояснив Еста Софі-моль, — і сама подивися, наскільки вона нижча за мене.
Рахель зробила глибокий вдих, випнула груди і просто на аеропортній стоянці послужливо стала спиною до спини з Естою, щоб Софі-моль побачила, наскільки вона нижча зростом за брата.
— Може, ти будеш пігмейкою, — припустила Софі-моль. — Вони вищі за карлиць і нижчі за… людей.
Відповіддю на цей компроміс стала сповнена сумнівів мовчанка.
Якийсь невиразний силует, червоноротий і здалека схожий на кенгуру, помахав з дверей зали прильоту цементною лапою — звісно, тільки Рахелі. У повітрі маленькими вертольотами задзуміли цементні цілунки.
— Ви вмієте ходити вихилясом? — запитала Софі-моль.
— Ні. В Індії вихилясом не ходять, — відповів амбасадор Еста.
— А в Англії ходять, ще й як, — заявила Софі-моль. — Так ходять всі моделі, у телевізорі. Дивіться, це легко.
І під її проводом вся трійця рушила аеропортною стоянкою вихилясом, ніби моделі на подіумі, а термоси «Іґл» і модна англійська торбинка знай вистрибували їм навколо стегон. Змокрілі карлики йшли, наче великі.