Цікаво, чи опанує вона коли-небудь мистецтво консервування досконало, подумала Маммачі. А ще цікаво, чи сподобається Софі-моль виноградний сік з льодом. Склянка холодного пурпурового соку.
Потому її думки перейшли до Марґарет-кочамми, і млосні, плинні звуки музики Генделя зробилися нараз різкі та сердиті.
Маммачі зроду не бачила Марґарет-кочамми. Проте все одно її зневажала. Донька крамаря — під таке означення потрапляла у неї в голові Марґарет-кочамма. Так уже був влаштований світ Маммачі. Коли її запрошували до Коттаяма на чиєсь весілля, вона без упину шепотіла на вухо тому, хто складав їй товариство: «Дід нареченої по матері був теслею у мого батька. Кунджукутті Еапен? Сестра його прадіда була простою повитухою у Трівандрамі. Сім’я мого чоловіка володіла колись усім цим пагорбом».
Звісно, Маммачі зневажала б Марґарет-кочамму, навіть якби та була спадкоємицею англійського престолу. Її обурювало не лише плебейське походження. Маммачі ненавиділа Марґарет-кочамму за те, що та була дружиною Чако. І за те, що його покинула. Проте якби вони з Чако не розлучилися, вона ненавиділа б її ще сильніше.
У той день, коли Чако не дозволив батькові її побити (і Паппачі мусив натомість уколошкати улюблене крісло), Маммачі спакувала свій подружній багаж і віддала його під опіку Чако. Відтоді й надалі саме він був умістищем усіх її жіночих почуттів. Її Чоловіком. Її єдиною Любов’ю.
Вона знала про його не зовсім пристойні стосунки з працівницями фабрики, але від певного моменту це перестало завдавати їй болю. Коли Крихітка-кочамма спробувала була підняти цю тему, Маммачі вся напружилася і міцно стулила губи.
— Мусить же він якось давати раду зі своїми чоловічими потребами, — сухо заявила вона.
На диво, Крихітку-кочамму таке пояснення влаштувало, і загадкове, приховано бентежне поняття Чоловічих Потреб здобуло в Аєменемському Домі негласне право на існування. Ні Маммачі, ні Крихітка-кочамма не бачили жодної суперечності між марксистською свідомістю Чако і його феодальним лібідо. Турбували їх лише наксаліти: ті, подейкували, силують чоловіків з порядних родин одружуватися зі служницями, які від них завагітніли. Звісно, тоді їм навіть на думку не могло спасти, що снаряд, який назавжди погубить добре ім’я їхньої родини, прилетить, коли його таки випустять зі справді цілковито неочікуваного напрямку.
За розпорядженням Маммачі до кімнати Чако, розташованої у східній частині дому, влаштували окремий вхід, щоб об’єкти його Потреб не швендяли через дім. Вона ж потай тицяла їм гроші. Вони брали, бо потребували. Мали-бо дрібних дітей і стареньких батьків. Або чоловіків, які всі свої заробітки протринькували у забігайлівках. Такий стан речей Маммачі підходив, бо, на її переконання, платня проясняла ситуацію. Відмежовувала секс від кохання. Потреби від почуттів.
Марґарет-кочамма, втім, була зовсім іншого поля ягода. Змоги з’ясувати напевне в Маммачі не було (хоч одного разу вона таки спробувала намовити Кочу-Марію перевірити, чи немає на простирадлах плям), тож їй залишалося лише сподіватися, що Марґарет-кочамма не збирається відновлювати інтимні стосунки з Чако. Поки Марґарет-кочамма гостювала в Аєменемі, Маммачі намагалася впливати на її почуття, запихаючи гроші у кишені суконь, які та залишала в кошику для брудної білизни (іншого способу вплинути на ті почуття вона не бачила). Марґарет-кочамма ніколи грошей не повертала просто тому, що ніколи їх не знаходила. Всі кишені перед пранням звично витрушував дгобі Аніян. Маммачі мала б, звісно, про це знати, але воліла тлумачити мовчання Марґарет-кочамми як безмовну згоду брати платню за послуги, що їх — принаймні в уяві у Маммачі — та надавала її синові.
Як наслідок, Маммачі тішилася можливістю вважати Марґарет-кочамму лише ще одною шльондрою, дгобі Аніян тішився щоденним прибутком, і тільки сама Марґарет-кочамма, звичайно, ні сном ні духом ні про що не підозрювала.
З жердини над колодязем подала голос, стріпнувши ржаво-червоними крилами, нечупарна з вигляду шпорцева зозуля.
Ворона вкрала шматок мила, який взявся бульбашками просто у неї в дзьобі.
У темній, закіптявілій кухні Кочу-Марія стояла навшпиньках і глазурувала високий, двоповерховий торт («Ласкаво просимо додому, наша Софі-моль»). Хоч жінки-християнки сирійського віросповідання в ті часи ходили вже здебільшого в сарі, Кочу-Марія далі вдягала білу, без жодної плямки блузку-чатту на піврукава і з гострим вирізом та біле мунду, зібране ззаду у щось схоже на фалдисте віяло. Велика частина цього віяла ховалася, щоправда, під безглуздо недоречним синьо-білим картатим фартухом, який їй доводилося за наполяганням Маммачі носити в домі на манір покоївки. Кочу-Марія мала короткі, товсті передпліччя, подібні на сосиски пальці і широкий м’ясистий ніс із розширеними внизу ніздрями. Від носа до підборіддя опускалися обабіч дві глибокі складки, які відділяли цю частину обличчя від решти і перетворювали на таку собі окремішню мордочку. Голова в неї була непропорційно велика. Вона нагадувала зародок, який накивав п’ятами з якоїсь біологічної лабораторії, де зберігався у слоїку з формаліном, а з роками тільки розтовстів і трохи позбувся зморщок.