Не встигла Рахель додумати цю думку, як підхопилася і побігла.
Через кухню, повз Кочу-Марію, яка міцно спала. Така товстозморшкувата, наче носоріг у фартуху з оборками, який випадково забрів туди та й заснув.
Повз фабрику.
Протупотіла босоніж зеленавою спекою, з жовтою осою за плечима.
Товариш Еста був на місці. Під мангустиновим деревом. З червоним прапором, устромленим в землю збоку. Пересувна республіка. Близнюча революція з зачосом.
То на чому ж він сидів?
На чомусь порослому мохом і схованому під папороттю.
Якщо постукати, то почуєш лункий, порожній усередині звук.
Тиша то зривалася в піке, то ширяла вгорі, то стрімко шугала вниз, то петляла вісімками.
Всипані самоцвітами бабки шмигали у повітрі, наче пронизливі дитячі голоси під сонцем.
Пальці звичайного пальцевого кольору заходилися боротися з папороттю, відсувати каміння, розчищати шлях. Потім спітніло намацували край, за який можна було б учепилися. «Раз-два!» — і…
Все може змінитися за один день.
То таки був човен. Невеликий дерев’яний валлом.
Човен, на якому сидів Еста і який знайшла Рахель.
Човен, яким переправлятиметься через ріку Амму. Щоб уночі любити того, кого її діти любили вдень.
Човен такий старий, що пустив коріння. Майже.
Стара сіра човнорослина з човноквітами і човноплодами. З плямою пожухлої трави з обрисами човна під сподом. З цілим човносвітом, який тепер квапливо розбігався хто куди.
Темний, сухий і холоднавий. Тепер уже без даху над головою. Та ще й сліпий.
Білі терміти — дорогою на роботу.
Білі сонечка — дорогою додому.
Білі жуки, що зариваються в ґрунт, подалі від світла.
Білі цвіркуни зі скрипочками білого дерева.
Сумна біла музика.
Біла оса. Мертва.
Біла крихка зміїна шкіра, яка збереглася у темряві, але розсипалася під сонцем.
Та чи стане він у пригоді, цей маленький валлом? Може, він надто старий? Надто мертвий? А може, Аккара — то для нього задалеко?
Двояйцеві близнюки кинули оком через свою ріку.
Міначал.
Сіро-зелена ріка. У ній риби. Небо і дерева. А ночами ще й щербатий жовтий місяць.
Коли Паппачі був ще хлопчиком, якось під час бурі у неї впало старе тамариндове дерево. Лежало там досі. Гладкий стовбур, уже давно без кори, почорнілий від невпинного потоку зеленої води. Неплавнúй плавник.
Десь до третини своєї ширини ріка була їм другом. Доки не починалася Справжня Глибина. Вони добре знали слизькі кам’яні східці (числом тринадцять), за якими починався в’язкий намул. Знали водорості, що їх приносила пополудні з комаракомських заводей зворотна течія. Знали дрібнішу рибу. Пласку дурненьку паллаті, сріблястого парала, хитрющу вусату коорі; іноді траплявся й карімін.
Тут Чако навчив їх плавати (плюскатися без підтримки навколо неосяжного дядькового черева). Тут вони відкрили для себе уривчасту розкіш підводного пердіння.
Тут вони навчилися рибалити. Нанизувати звивистих багряних черв’яків на гачки вудок, які зі струнких стебел жовтого бамбука зробив для них Велюта.
Тут вони опанували мовчання (наче діти Рибальського Люду) і вивчили барвисту мову бабок.
Тут вони навчилися чекати. Стежити. Снувати думки, проте їх не озвучувати. І блискавично реагувати, коли гнучкий жовтий бамбук дугою вигинався вниз, до води.
Тож першу третину ріки вони знали непогано. От інші дві третини — вже гірше.
Друга третина починалася разом зі Справжньою Глибиною. Течія там була бистра і виразна (донизу під час відпливу, догори під час припливу, коли її підганяла вода з заводей).
Третя третина знову була мілка, з брунатною, каламутною водою. Там було повно водоростей, вертлявих вугрів і грузького мулу, який чавився поміж пальцями ніг, наче зубна паста.
Близнюки самі плавали тепер, як тюлені, і кілька разів уже перепливали під наглядом Чако ріку туди й назад; поверталися, ледь дихаючи і косячи очима від напруги, з камінцем, прутиком або листком у руці: то був речовий доказ, який свідчив про перемогу. Проте середина поважної ріки і протилежний берег були явно не тим місцем, де варто тинятися, бавитися чи вивчати щось нове дітям. Еста з Рахеллю визнавали за другою і третьою третинами Міначала право на відмінність, на яке ті цілком заслуговували. Так чи так, переплисти на той берег було нескладно. От переправити туди човен з речами (щоб можна було (б) приготуватися готуватися бути готовими) — завдання значно складніше.