— А якщо Ікс відмовить, то перетне межі, визначені Владикою Лето. Середини нема. Ви думали про наслідки шлюбу для Владики Лето?
— Ви маєте на увазі, що цей акт викличе сумніви в його божественності?
— Дехто повірить тлейлаксанським розповідям.
Хві лише всміхнулася.
«Прокляття! — подумала Антеак. — Як ми втратили цю дівчину?»
— Він змінює рисунок своєї релігії, — звинувачувальним тоном сказала Антеак. — Про це, очевидно, і йдеться.
— Не припускайтеся помилки, судячи інших по собі, — зауважила Хві. Коли ж Антеак зібралася на силі, щоб її осмикнути, додала: — Але я прийшла не сперечатися з вами про Владику.
— Ні. Звичайно, ні.
— Владика Лето наказав мені, — промовила Хві, — докладно розповісти про мої спогади щодо місця, де я народилась і виросла.
Думаючи над словами Хві, Антеак вдивлялася в таємничий чорний квадрат у себе на колінах. Хві почала викладати подробиці, як наказав їй Владика (а тепер наречений). Подробиці, які видалися б нудними, якби не ментатські здібності Антеак поглинати дані.
Антеак труснула головою, міркуючи, що вона мусить сповістити Сестрам у Капітулі. Вони мали б уже вивчати значущість її попереднього послання. Машина, здатна приховати себе та свій вміст від проникливого передзнання навіть Бога-Імператора? Чи це можливо? А може, це інший різновид випробування, випробування Бене Ґессерит на щирість із їхнім Владикою Лето? Але зараз! Якби він не знав походження цієї загадкової Хві Норі…
Цей новий поворот подій посилив ментатське узагальнення Антеак, яке пояснювало, чому її обрали для місії на Іксі. Бог-Імператор не довіряє цього знання Рибомовкам. Не хоче, щоб Рибомовки здогадувалися про слабкість їхнього Владики!
Чи це було таким очевидним, як здавалося? Кола всередині кіл — така манера Владики Лето.
Антеак знову хитнула головою. Схилилась і продовжила писати послання Капітулі, оминувши звістку, що Бог-Імператор обрав наречену.
Незабаром вони й так довідаються. Тим часом Антеак сама обміркує наслідки.
* * *
Якщо знаєте всіх своїх предків, то ви є наочним свідком подій, які створили міфи та релігії нашого минулого. Розпізнавши це, можете думати про мене як про творця міфів.
Перший вибух пролунав тоді, коли темрява сповила місто Онн. Його жертвами стали кілька авантюрних гуляк, що прямували до іксіанського Посольства на вечірку. Там, як було обіцяно, лицепляси мали зіграти античну драму про короля, що вбив своїх дітей. Після кривавих подій перших чотирьох Фестивальних Днів гулякам знадобилася неабияка відвага, щоб вийти за межі відносної безпеки своїх домівок. Розповіді про смерті та поранення невинних сторонніх осіб кружляли містом — і от знову. Нове паливо до вогню тих, хто закликав до обережності.
Ніхто з жертв чи тих, хто вижив, не оцінив би зауваження Лето, що запас невинних сторонніх осіб доволі незначний.
Гострі чуття Лето виявили вибух і локалізували його. З миттєвою люттю, про яку пізніше пошкодував, Лето гукнув Рибомовок і наказав їм «стерти з лиця землі лицеплясів», навіть тих, кого раніше помилував.
Під час таких самих негайних роздумів це почуття люті зачарувало самого Лето. Минуло стільки часу, відколи він почував бодай найпоміркованіший гнів. Роздратування, невдоволення — такими досі були його межі. А тут на звістку про загрозу для Хві Норі — лють!
Поміркувавши, він вирішив змінити початковий наказ, але перші Рибомовки вже встигли покинути Владику й дали волю його найагресивнішим поривам.
— Бог розлючений! — кричали деякі з них.
Друга ударна хвиля застала Рибомовок, що виходили на площу. Це обмежило поширення зміненого наказу Лето й викликало ще більше насилля. Третій вибух, з епіцентром поблизу першого, змусив Лето діяти. Він кинув свій повіз як берсеркерський джаггернаут з відпочинкової кімнати до іксіанського ліфта й піднявся на поверхню.
Лето з’явився на краю центральної площі й побачив там хаос, осяяний тисячами світлокуль. Рибомовки відпустили їх, і вони вільно плавали. Центр площі було розтрощено, цілою зосталася лише пласталева основа під бруківкою. Довкола валялися розбиті шматки кам’яної кладки впереміш із мертвими та пораненими.
Біля іксіанського Посольства, на протилежному кінці площі, шаленіла битва.
— Де мій Дункан? — гаркнув Лето.
Башарка варти промчала площею, наблизилася до нього й, відсапуючись, сповістила:
— Ми забрали його до Цитаделі, Владико!
— Що там відбувається? — запитав Лето, вказуючи на битву перед іксіанським Посольством.