«Я міг там померти», — подумав він.
Починало прояснятися, чому він не передбачив цієї атаки, але була й глибша причина. Лето міг розгледіти цю причину, що поставала в його свідомості як підсумок усіх підказок. Хто з людей найкраще знав Бога-Імператора? Хто з людей мав таємне місце для змови?
«Малкі!»
Лето покликав вартівницю і наказав спитати, чи Превелебна Мати Антеак уже покинула Арракіс. За кілька хвилин вартівниця повернулася зі звітом.
— Антеак досі у своїй квартирі. Командирка Варти Рибомовок каже, що нападу на них не було.
— Пошли звістку до Антеак, — сказав Лето. — Спитай, чи зараз вона розуміє, чому я розмістив їхню делегацію в приміщенні подалі від мене? Потім скажи їй, що під час відвідин Ікса вона мусить розшукати Малкі. Нехай доповість про місце його перебування нашому локальному гарнізону на Іксі.
— Малкі? Колишній іксіанський Посол?
— Саме так. Він не може зоставатися живим і на свободі. Поінформуєш нашу командирку гарнізону на Іксі, що вона має встановити тісні контакти з Антеак, надавши всю необхідну допомогу. Малкі повинні привезти сюди або стратити, залежно від того, що визнає за необхідне наша командирка.
Вартівниця-вісниця кивнула, а на її лиці пробігли тіні: вона стояла у світлі довкола обличчя Лето. Не попросила повторити наказ. Кожну з його близьких вартівниць було натреновано як людину-записник. Вони могли точно повторити слова Лето з його інтонацією та ніколи не забували почутого.
Коли вартівниця зникла, Лето послав приватний сигнал запиту й через кілька секунд отримав відповідь від Нейли. Іксіанський пристрій у його повозі відтворив нерозпізнавану версію її голосу, рівну металічну декламацію, призначену лише для його вух.
Так, Сіона була в Цитаделі. Ні, Сіона не контактувала зі своїми бунтівними товаришами. «Ні, вона ще не знає, що я за нею стежу». Напад на Посольство? Скоєний розкольницькою групою під назвою «Елемент контакту з тлейлаксу».
Лето дозволив собі внутрішнє зітхання. Бунтівники завжди вибирають своїм групам такі претензійні назви.
— Хтось уцілів? — спитав він.
— Про вцілілих невідомо.
Лето здалося цікавим, що хоча металічний голос не мав жодних емоційних тонів, усе-таки його пам’ять їх додавала.
— Установиш контакт із Сіоною, — звелів він. — Зізнайся, що ти Рибомовка. Скажи, що не розкрила цього раніше, бо знала, що вона тобі не повірить, а ще тому, що боялася розкритись, оскільки ти єдина Рибомовка, вірна Сіоні. Підтвердь свою клятву. Скажи, що присягаєш на всі свої святощі підкорятися їй у всьому. Що вона накаже, те й зробиш. Як ти добре знаєш, усе це правда.
— Так, Владико.
Пам’ять додала інтонацію фанатичної відданості у відповіді Нейли. Вона буде слухняною.
— Якщо це можливо, забезпеч Сіоні та Дункану змогу побути сам на сам.
— Так, Владико.
«Хай близькість розвивається природно», — подумав він.
Лето розірвав зв’язок із Нейлою, якусь мить міркував, а тоді викликав командирку своїх сил на центральній площі. Башарка відразу ж прибула, її темний мундир був поплямлений і запилений, на черевиках усе ще зоставалися сліди крові. Це була висока тонкокоста жінка з прокладеними віком зморшками на обличчі, які надавали її орлиним рисам величного вигляду. Лето згадав її військове ім’я — Ійліо, що старою фрименською мовою означало «Надійна». Але він назвав її материнським іменем Нийше — «Донька Ше», — і це надало їхній зустрічі інтимності.
— Відпочинь на подушці, Нийше, — сказав він. — Ти тяжко напрацювалася.
— Дякую, Владико.
Вона опустилася на червону подушку, на якій сиділа Хві. Лето помітив утомлені зморшки довкола вуст Нийше, але її очі зоставалися пильними. Вона вдивлялася в нього, прагнучи почути, що він скаже.
— Ситуація в моєму місті знову спокійна. — Лето сформулював фразу не зовсім як питання, чекаючи уточнення Нийше.
— Спокійна, але не добра, Владико.
Він глянув на кров на її черевиках.
— Що з вулицею перед іксіанським Посольством?
— Очищена, Владико. Її вже приводять до ладу.
— А центральна площа?
— Зранку матиме звичний вигляд.
Її очі непорушно втупилися в його лице. Вони обоє знали, що ще не дісталися суті зустрічі. Однак Лето розпізнав одну річ, приховану у виразі обличчя Нийше.
Гордість за свого Владику!
Це вперше вона побачила, як убиває Бог-Імператор. Засіяно зерна лячної залежності. Якщо загрожуватиме катастрофа, мій Владика прийде на допомогу. Такий вигляд це мало в її очах. Вона вже не діятиме цілком незалежно, черпаючи силу в Бога-Імператора та цілковито відповідаючи за її використання. В обличчі Нийше з’явилася якась одержимість. Страхітлива машина смерті чекала на зльоті, готова до виклику.