— А я боявся за тебе, ніжна Хві.
— Лише перший вибух був небезпечним, Владико. Потім мене забрали до кімнати глибоко під Посольством.
«То вона не бачила мого спектаклю, — подумав він. — Можу за це подякувати».
— Я покликав тебе, щоб попросити пробачення, — сказав він.
Вона опустилася на золоту подушку.
— За що ти просиш пробачення, Владико? Це ж не через тебе…
— Мене випробовували, Хві.
— Тебе?
— Дехто хоче дізнатися про глибину моєї турботи за безпеку Хві Норі.
Вона вказала вгору.
— Це… було через мене?
— Через нас.
— Ох. Але хто…
— Ти погодилася побратися зі мною, Хві, а я… — Коли вона почала говорити, він підняв руку, щоб її зупинити. — Антеак зізналася, що ти їй сказала, але це стало відомим не від неї.
— То хто ж…
— Неважливо хто. Важливо, щоб ти поміркувала. Я мушу дати тобі можливість змінити рішення.
Вона опустила погляд.
«Які лагідні її риси», — подумав він.
Лише в мріях можливо було створити повністю людське життя з Хві. У його спогадах містилося чимало прикладів, опираючись на які можна було нафантазувати про подружнє життя. Збирав в уяві нюанси — дрібні деталі спільного досвіду, дотиків, поцілунків, усіх солодких обмінів, а з них поставала якась болісна краса. Терзав його біль, далеко глибший, ніж фізична згадка про напад під Посольством.
Хві здійняла підборіддя і глянула йому в очі. Він бачив там співчутливе бажання допомогти.
— А як інакше я маю служити тобі, Владико?
Лето згадав, що вона належить до приматів, а він уже не зовсім. Різниця поглиблювалася з кожною хвилиною.
Його біль не вщухав.
Хві була неуникною дійсністю, чимось настільки основоположним, що жодне слово не могло це повністю виразити. Біль, що його терзав, майже перейшов межі витривалості.
— Я кохаю тебе, Хві. Кохаю, як тільки може чоловік кохати жінку… але це неможливо. Цього ніколи не буде.
Сльози текли їй з очей.
— Я маю поїхати? Маю повернутися на Ікс?
— Вони б лише мучили тебе, намагаючись довідатися, чому не вдався їхній план.
«Вона бачила мій біль, — подумав він. — Знає всю марноту й розчарування. Що вона зробить? Не брехатиме. Не скаже, що відповість на моє кохання, як жінка чоловікові. Розпізнає марноту. І знає свої почуття до мене — співчуття, благоговіння, допитливість, що відкидає страх».
— Тоді я зостанусь, — сказала вона. — Черпатимемо зі спільного буття стільки радості, скільки зуміємо. Якщо це означає, що маємо побратися, хай так і буде.
— Тоді я мушу ділитися з тобою знанням, яким не ділився ні з ким іншим, — відповів він. — Це дасть тобі владу наді мною, а вона…
— Не роби цього, Владико! Що, коли хтось змусить мене до…
— Ти вже ніколи не покинеш мого дому. Моє житло тут, Цитадель, безпечні місця Сар’єру стануть твоєю домівкою.
— Як ти захочеш.
«Яка лагідна й відверта її тиха згода», — подумав він.
Болісне пульсування в ньому мусило заспокоїтися. Воно саме собою становило загрозу для нього й для Золотого Шляху.
«Ці хитромудрі іксіани!»
Малкі знав, як усі всемогутні мусили змагатися з постійною піснею сирен — прагненням самовдоволення.
«Постійне усвідомлення влади в найменшій твоїй примсі».
Хві прийняла його мовчання за невпевненість.
— То ми одружуємося, Владико?
— Так.
— Чи слід зробити щось із тлейлаксанськими плітками, які…
— Нічого.
Вона дивилася на нього, згадуючи давнішу розмову. «Зерна розпаду засіяно».
— Боюся, Владико, чи не ослаблю тебе, — сказала вона.
— Тому мусиш знайти спосіб, як зробити мене сильнішим.
— Станеш сильнішим, якщо ми зменшимо віру в Бога Лето?
Він почув у її голосі нотку Малкі, розмірене виважування, яке робило його таким відворотно чарівним. «Ми ніколи не позбудемося до кінця вчителів нашого дитинства».
— Твоє питання вимагає відповіді, — сказав він. — Багато хто поклонятиметься згідно з моїм задумом. Інші повірять брехні.
— Владико… ти попросив би мене брехати про тебе?
— Звичайно, ні. Однак я проситиму тебе зберігати мовчання, коли тобі, можливо, захочеться заговорити.
— Але якщо вони ганьбитимуть…
— Ти не протестуватимеш.
Сльози знову попливли по її щоках. Лето кортіло торкнутися їх, та це була вода… болісна вода.
— Так мусить бути, — промовив він.
— Ти поясниш це мені, Владико?
— Коли мене не стане, вони мусять назвати мене Шайтаном, Імператором Геєни. Колесо має обертатися, обертатися й обертатися вздовж Золотого Шляху.