— Владико, чи цей гнів не міг би обернутися лише проти мене? Я не…
— Ні! Іксіани зробили тебе значно досконалішою, ніж планували. Я справді кохаю тебе. Нічим цьому не зараджу.
— Я не хочу завдавати тобі болю! — вирвалося в неї.
— Що зроблено, те зроблено. Не оплакуй цього.
— Допоможеш мені зрозуміти?
— Ненависть, що розквітне, коли мене не стане, теж зникне в неминучому минулому. Мине багато часу. Тоді, одного далекого дня, знайдуть мої журнали.
— Журнали? — Була вражена тим, що здавалося зміною теми.
— Хроніки мого часу. Мої аргументи, моя апологія. Існують копії, уціліють розпорошені фрагменти, деякі перекручені, але оригінальні журнали чекатимуть, чекатимуть і чекатимуть. Я добре їх сховав.
— І коли їх буде знайдено?
— Люди довідаються, що я був чимось дуже відмінним від того, на що вони сподівалися.
Її голос здригнувся.
— Я вже знаю, про що вони довідаються.
— Так, моя найдорожча Хві, думаю, що знаєш.
— Ти не диявол і не бог, а щось таке, чого не бачили раніше й ніколи більше не побачать, бо твоя присутність усуває необхідність.
Вона змахнула сльози зі щік.
— Хві, ти розумієш, яка ти небезпечна?
На її обличчі з’явилася тривога, плечі напружилися.
— Ти чиниш як свята, — сказав він. — Ти розумієш, якою болісною може бути зустріч зі святим у неналежному місці в неналежний час?
Вона хитнула головою.
— Люди мусять бути готовими до святих, — промовив Лето. — Інакше вони просто стають послідовниками, прохачами, жебраками й безсилими нахлібниками, приреченими назавжди зоставатися в тіні святого. Це нищить людей, бо плекає лише слабість.
Подумавши мить, вона кивнула, а тоді спитала:
— Будуть святі, коли тебе не стане?
— Це мета мого Золотого Шляху.
— Донька Монео, Сіона, чи вона…
— Вона поки лише бунтівниця. Щодо святості, дозвольмо їй вирішувати. Можливо, вона зробить тільки те, для чого її народжено.
— Що це, Владико?
— Перестань називати мене Владикою, — сказав він. — Будемо Червом і його дружиною. Якщо хочеш, називай мене Лето. Владика ріже вухо.
— Так, Вл… Лето. Але що…
— Сіона народжена, щоб правити. У такому народженні є небезпека. Правлячи, здобуваєш знання про владу. Це може призвести до поривчастої безвідповідальності, до болісних ексцесів, це може призвести до страхітливої руйнації — до дикого гедонізму.
— Сіона буде…
— Усе, що ми знаємо про Сіону, — це те, що вона може присвятити себе певній дії, взірцеві, що наповнює її чуття. Вона з потреби аристократка, але аристократія дивиться головним чином у минуле. Це провал. Не бачиш надто багато на будь-якому шляху, хіба що ти Янус і можеш дивитись одночасно назад і вперед.
— Янус? О так, бог із двома протилежними обличчями. — Вона облизнула губи. — Ти Янус, Лето?
— Я Янус, збільшений у мільярди разів. Також я дещо менше. Наприклад, я був тим, що найдужче захоплювало моїх адміністраторів, — я ухвалював рішення, і всі вони спрацьовували.
— Але якщо ти зазнаєш невдачі…
— Вони обернуться проти мене, так.
— Чи Сіона заступить тебе, якщо…
— Ах, яке ж величезне якщо! Ти бачиш, що Сіона загрожує мені особисто. Але вона не загрожує Золотому Шляху. А ще той факт, що Рибомовки мають певну відданість Дункану.
— Сіона… така юна.
— А я її улюблений позер, шарлатан, влада якого базується на фальшивих претензіях і який ніколи не зважає на потреби свого народу.
— Чи не могла б я з нею поговорити й…
— Ні! Ніколи не намагайся відмовити Сіону від чогось. Пообіцяй мені, Хві.
— Якщо ти просиш, то звичайно, але я…
— Усі боги мають таку проблему, Хві. Заради глибших потреб я часто мушу ігнорувати безпосередні. Відсутність звертання до безпосередніх потреб ображає молодих.
— Ти міг би промовити їй до розуму…
— Ніколи не намагайся промовити до розуму людей, переконаних у власній правоті!
— Але якщо ти знаєш, що вони помиляються…
— Ти мені віриш?
— Так.
— А якби хтось спробував тебе переконати, що я найбільше зло всіх часів…
— Я б дуже розлютилася. Я б… — Вона урвала.
— Розум цінний, — сказав він, — лише тоді, коли діє на безсловесному фізичному тлі Всесвіту.
Вона задумливо звела брови. Відчуття того, як наростає її розуміння, зачарувало Лето.
— Аххх, — видихнула вона.
— Жодне кероване розумом створіння ніколи не буде в змозі заперечити досвід Лето, — промовив він. — Я бачу, як зароджується твоє розуміння. Початки! Це те, до чого зводиться життя!