Монео відчув, що його приголомшують ці слова, жахають невимовні речі, які могли б змусити його думати.
— Отак події губляться в історії, — підсумував Лето.
Після довгої тиші Монео ризикнув спитати.
— Ви не відповіли на моє питання, Владико. Що зі шлюбом?
«Який він утомлений, — подумав Лето. — Як цілковито переможений».
Лето жваво заговорив:
— Я ще ніколи так не потребував твоєї доброї служби. Шлюб має бути влаштований з найбільшою старанністю. Мусить відбутися з досконалістю, на яку спроможний лише ти.
— Де, Владико?
«У його голосі з’явилася іскра життя».
— У селі Табур у Сар’єрі.
— Коли?
— Залишаю за тобою вибір дати. Оголосиш її, коли все буде залагоджено.
— А щодо самої церемонії?
— Я її проведу.
— Вам потрібні помічники, Владико? Якісь артефакти?
— Пастки ритуалу?
— Я можу не знати всіх особливих речей…
— Нам небагато потрібно для нашої малої шаради.
— Владико! Я вас благаю! Прошу…
— Станеш поруч із нареченою та видаси її заміж, — сказав Лето. — Ми використаємо давній фрименський ритуал.
— Тоді нам потрібні водяні кільця, — промовив Монео.
— Так! Я використаю водяні кільця Гані.
— А хто буде присутнім, Владико?
— Лише вартівниці-Рибомовки й аристократія.
Монео глянув Лето в обличчя.
— Що… що мій Владика розуміє під аристократією?
— Ти, твоя сім’я, люди з родинного кола, придворні Цитаделі.
— Моя сім… — Монео ковтнув слину. — Сіона теж?
— Якщо вона виживе у випробуванні.
— Але…
— Хіба вона не сім’я?
— Звичайно, Владико. Вона Атрідка й…
— Тож, безперечно, і Сіона теж!
Монео вийняв з кишені маленький мнемописець, тьмяно-чорний іксіанський артефакт, що підпадав під заборону Батлеріанського Джигаду. Легка усмішка торкнулася вуст Лето. Монео знав свої обов’язки й зараз виконував їх.
Гамір, здійнятий Дунканом Айдаго за дверима, ставав дедалі гучнішим, але Монео ігнорував звуки.
«Монео знає ціну своїх привілеїв, — подумав Лето. — Це інший вид шлюбу — шлюб привілеїв та обов’язків. Це пояснення аристократа і його виправдання».
Монео закінчив робити нотатки.
— Кілька деталей, Владико, — сказав він. — Буде якесь спеціальне вбрання для Хві?
— Дистикост і накидка фрименської нареченої, справжні.
— Коштовності чи інші дрібнички?
Погляд Лето зачепився за пальці Монео, що пробігали по маленькому записнику. Лето це здалося ознакою провалу.
«Лідерські риси, відвага, відчуття мудрості та порядку — цього Монео має вдосталь. Вони оточують його, як святий ореол, але приховують від усіх очей, крім моїх, гнилизну, що їсть його зсередини. Це неуникне. Якби мене не стало, усі б це побачили».
— Владико? — наполіг Монео. — Ви думаєте про гречану вовну?
«Аххх! Йому сподобалися ці слова!»
— Це все, — сказав Лето. — Лише накидка, дистикост і водяні кільця.
Монео схиливсь і відвернувся.
«Зараз він дивиться в майбутнє, — подумав Лето. — Але навіть ця новина мине. Він знову обернеться в минуле. А я колись покладав на нього такі великі надії. Що ж… можливо, Сіона».
* * *
«Не створюйте героїв», — казав мій батько.
Уже після того, як Дункан Айдаго перетнув малий покій, коли його гучну вимогу аудієнції було задоволено, Лето розгледів важливу трансформацію, що відбулася з гхолою. Це повторювалося стільки разів, що Лето вивчив подібні ситуації вздовж і впоперек. Дункан навіть не привітався з Монео, який саме покидав кімнату. Усе пасувало до взірця. Яким нудним став цей взірець!
Лето мав назву для цієї трансформації Дунканів. Він називав це «синдромом відколи».
Гхол часто мучили підозри про таємні речі, що неодмінно мали статися впродовж століть забуття, які минули, відколи вони востаннє були при тямі. Що робили люди весь цей час? Чому вони потребують мене, релікта з минулого? Жодне его не могло остаточно перебороти такі сумніви — надто ж у підозріливих людей.
Один із гхол звинуватив Лето: «Ти заклав у моє тіло речі, про які я нічого не знаю. Ці речі в моєму тілі сповіщають тебе про все, що я роблю! Ти постійно шпигуєш за мною!»
Інший звинуватив його у володінні «маніпулятивною машиною, яка змушує нас хотіти робити те, чого ми не бажаємо».
Якщо вже «синдром відколи» розпочався, його годі було цілковито викорінити. Його можна було виявити, навіть повернути в іншому напрямку, але приспане насіння могло прорости за найменшої провокації.