Вона нестримно задрижала, не відводячи погляду від його очей.
— Ти знаєш, що я кажу правду, так?
Вона кивнула й, не перестаючи дрижати, глибоко вдихнула, тоді спитала:
— Навіщо ви це зробили?
— Альтернатива була б іще страшнішою.
— Яка альтернатива?
— З часом зможеш дізнатися. Монео зміг.
— Ваш клятий Золотий Шлях!
— Аж ніяк не клятий. Цілком святий.
— Думаєте, я дурна й не зможу…
— Думаю, тобі бракує досвіду. Зате ти маєш величезні можливості, про потенціал яких навіть не здогадуєшся.
Вона тричі глибоко вдихнула, опанувала себе, а потім спитала:
— Якщо ви не можете мати близькості з іксіанкою, то що…
— Дитино, чому ти вперто не хочеш зрозуміти? Річ не в сексі. До Хві я не мав пари. Не було інших таких, як я. У всій космічній порожнечі я був сам-один.
— Вона як… ви?
— Так було задумано. Так її зробили іксіани.
— Зробили її…
— Не будь геть дурною! — відрізав він. — Вона за своєю суттю пастка для бога. Навіть жертва не може її відкинути.
— Чому ви кажете це мені? — прошепотіла Сіона.
— Ти вкрала дві копії моїх журналів, — відповів він. — Ти прочитала переклад Гільдії і вже знаєш, як можна мене піймати.
— Ви знали?
З її пози він бачив, як до неї повертається відвага, почуття власної сили.
— Ну звичайно, — відповіла сама на своє запитання.
— Це була моя таємниця, — промовив він. — Не можеш уявити, скільки разів я любив близьку людину й бачив, як ця людина вислизає від мене… як зараз вислизає твій батько.
— Ви любите… його?
— І я любив твою матір. Інколи вони відходять швидко, інколи повільно й болісно. Щоразу це розбиває мене на друзки. Можу вдавати бездушного, можу ухвалювати необхідні рішення, навіть смертельні, але не можу уникнути страждання. Довгий-довгий час — викрадені журнали правдиво про це розповідають — це була єдина емоція, яку я знав.
Він бачив вологу в її очах, але лінія щелепи свідчила про рішучу лють.
— Ніщо з цього не дає вам права на правління.
Лето стримав усмішку. Нарешті вони дійшли до коренів Сіониного бунту.
«Яким правом? Де законність мого правління? Чи, накидаючи їм своє правління силою зброї в руках Рибомовок, я справедливий стосовно еволюційної тяги людства? Я знаю всю цю революційну пісню, пастку з балаканини й гучних фраз».
— Ти ніяк не побачиш власної збунтованої руки в силі, якою я володію, — сказав він.
Її юність не могла оминути цього моменту.
— Я ніколи не обирала вас правителем.
— Але ти мене зміцнюєш.
— Як?
— Протиставляючись мені. Я відточив свої кігті на таких, як ти.
Вона мимоволі кинула погляд на його руки.
— Словесний зворот, — сказав він.
— Нарешті я вас дістала, — промовила вона, почувши в його голосі та інтонації різкий гнів.
— Ти мене не дістала. Ми родичі й можемо відверто, по-родинному, розмовляти. Насправді я маю куди більше підстав боятися тебе, ніж ти мене.
Це змусило її розгубитися, але тільки на мить. Він бачив, як віра напружила її плечі, а потім з’явилися сумніви. Вона опустила підборіддя і знизу вгору зиркнула на нього.
— Чого в мені може боятися великий Бог Лето?
— Твого сліпого насилля.
— Хочете сказати, що ви фізично вразливі?
— Я більше тебе не попереджатиму, Сіоно. Існують межі словесних ігор, в які я гратиму. Ти й іксіани знаєте, що саме ті, кого я люблю, фізично вразливі. Невдовзі про це знатиме більша частина Імперії. Це така інформація, яка швидко розповсюджується.
— І всі питатимуть про законність вашого правління!
У її голосі звучала радість, що збудило в Лето раптовий гнів. Тяжко було стримати це почуття. Таких людських емоцій він не терпів. Зловтішання! Минув певний час, перш ніж він зважився відповісти. Вирішив розтяти її оборону у вразливій точці, яку вже розгледів.
— Я правлю на підставі права самотності, Сіоно. Моя самотність — це частково свобода, частково рабство. Вона підказує, що я не можу бути куплений жодною людською групою. Моє рабство у вас каже, що я мушу служити вам усім найкраще, як зумію.
— Проте іксіани вас піймали!
— Ні. Дали мені дар, який мене посилить.
— Він вас ослабить!
— І це теж, — визнав він. — Але могутніші сили все ще мені підкоряються.
— Ох, так, — кивнула вона. — Я це розумію.
— Ти цього не розумієш.
— Я певна, що в такому разі ви мені поясните, — піддражнила Сіона.
Він заговорив так тихо, що вона мусила схилитися до нього, аби почути:
— Ніде інде не існує того, хто міг би закликати мене до чого-небудь — до поділу влади, до компромісу, навіть до найлегшого початку іншого правління. Я такий єдиний.