Двері розчинилися, і до кімнати прослизнув високий чоловік у темно-коричневій офіційній сорочці без рукавів. Не мав на собі маски, а його обличчя було відкрите всім — худорляве й владне, з гострим носом і темно-карими очима, глибоко посадженими під кошлатими бровами. Більшість впізнала це обличчя.
— Мої друзі, — промовив Топрі. — Я представляю вам Ійо Кобата, Посла Ікса.
— Колишнього Посла, — промовив Кобат. Його голос був горловим і чітко контрольованим. Він став спиною до стіни, обличчям до людей у масках. — Сьогодні я дістав наказ Бога-Імператора покинути Арракіс у неласці.
— Чому?
Сіона кинула йому це питання без жодних формальностей.
Кобат крутнув головою, швидко озираючись довкола, а тоді втупився в її замасковане обличчя.
— Стався замах на життя Бога-Імператора. Проаналізувавши зброю, він вийшов на мій слід.
Товариші Сіони розступилися, звільнивши місце між нею та експослом, чим подали ясний знак, що віддають їй право вести розмову.
— Чому ж він вас не вбив? — запитала вона.
— Думаю, цим він показав мені, що я не вартий вбивства. Крім того, хоче мене використати, аби передати послання на Ікс.
— Яке послання? — Сіона пройшла крізь звільнений простір і зупинилася на відстані двох кроків до нього. У тому, як він вивчав її тіло, вона відчула сексуальне збудження.
— Ви донька Монео, — промовив він.
У кімнаті повисла беззвучна напруга. Чому він відкрив, що пізнав її? Кого ще він пізнав? Кобат не видавався дурнем. Навіщо це зробив?
— Ваше тіло, голос і манери добре відомі тут, в Онні, — сказав він. — Ця маска — безглуздя.
Вона зірвала маску й усміхнулася йому.
— Я погоджуюся. А зараз дайте відповідь на моє питання.
Почула, як Нейла підійшла впритул до неї ліворуч, і поруч стали ще дві помічниці, вибрані Нейлою.
Сіона спостерігала ту мить, коли Кобат збагнув — він помре, якщо не зуміє вдовольнити її вимогу. Не втратив суворого контролю над голосом, але заговорив повільніше, обережніше добираючи слова.
— Бог-Імператор сказав мені, що знає про угоду між Іксом і Гільдією. Ми намагаємося створити механічний підсилювач… тих талантів навігаторів Гільдії, які зараз залежать від меланжу.
— У цій кімнаті ми називаємо його Хробаком, — сказала Сіона. — Що мала робити ваша іксіанська машина?
— Ви знаєте, що навігатори Гільдії потребують прянощів, аби побачити безпечну дорогу переходу?
— А ви замінили б навігаторів машиною?
— Не виключено.
— А яке послання ви маєте передати своїм людям стосовно цієї машини?
— Я маю сповістити людям, що вони можуть продовжувати проєкт, лише якщо згодні щодня посилати йому звіти про досягнутий прогрес.
Вона труснула головою.
— Йому не потрібні ці звіти! Це дурне послання!
Кобат ковтнув слину, не приховуючи знервованості.
— Гільдія та Сестринство захоплені нашим проєктом, — сказав він. — Вони теж беруть участь.
Сіона знову кивнула.
— І роблять свій внесок, ділячись з Іксом прянощами.
Кобат сердито зиркнув на неї.
— Це дорога робота, і ми потребуємо прянощів для порівняльних випробувань навігаторів Гільдії.
— Це брехня і обман, — сказала вона. — Ваш пристрій ніколи не працюватиме, і Хробак знає це.
— Як ви смієте звинувачувати нас у…
— Замовкніть! Я саме викладаю вам справжнє послання. Хробак переказує вам, іксіанам, щоб ви далі ошукували Гільдію та Бене Ґессерит. Це його розважає.
— Це може спрацювати! — стояв на своєму Кобат.
Вона лише всміхнулася йому.
— Хто намагався вбити Хробака?
— Дункан Айдаго.
Нейла зітхнула. Кімнатою пробігла хвиля легкого здивування. Хтось насупився, декому перехопило подих.
— Айдаго мертвий? — спитала Сіона.
— Я так гадаю, але… ох, Хробак відмовляється підтвердити це.
— Чому ж ви вважаєте його мертвим?
— Тлейлаксу прислали чергового гхолу Айдаго.
— Розумію.
Сіона обернулася і дала знак Нейлі. Та відійшла вбік і повернулася з тонким пакетом у рожевому сукському папері, у який продавці зазвичай загортають дрібні покупки. Нейла вручила пакет Сіоні.
— Це ціна нашого мовчання, — сказала Сіона, простягаючи його Кобату. — Саме тому Топрі дозволили сьогодні вночі привести вас сюди.
Кобат узяв пакет, не зводячи очей з її обличчя.
— Мовчатимете? — спитав він.
— Ми обіцяємо не інформувати Гільдію та Сестринство, що ви їх ошукуєте.
— Ми не ошукуємо…
— Не клейте дурня!
У Кобата пересохло в горлянці, він намагався ковтнути. Тепер він зрозумів, що вона мала на увазі. Якщо бунтівники поширять цю історію, то їй можуть повірити, однаково, правдива вона чи ні. Це був «здоровий глузд», як любив говорити Топрі.