Інквізитор: І що ж це за дивна річ, яку він побачив у нашому майбутньому?
Хві Норі: Я не знаю, але пропоную виявити її.
Інквізитор: Ви припускаєте, що тиран справді безкорисливо служить людям!
Хві Норі: Хіба ж це не було особливою рисою родини Атрідів?
Інквізитор: Так запевняють нас офіційні історії.
Хві Норі: Усна історія підтверджує це.
Інквізитор: Яку ще добру рису ви хотіли б приписати тиранові Черву?
Хві Норі: Добру рису, мсьє?
Інквізитор: Тоді просто рису.
Хві Норі: Мій дядько Малкі часто казав, що Владика Лето з великою терпимістю ставиться до деяких товаришів.
Інквізитор: Інших товаришів він страчує без явних причин.
Хві Норі: Я думаю, що причини існують, і мій дядько Малкі дедуктивним методом вирахував деякі з них.
Інквізитор: Наведіть приклад цієї дедукції.
Хві Норі: Незграбні загрози його особі.
Інквізитор: А тепер незграбні загрози!
Хві Норі: А ще він не терпить претензійності. Згадайте екзекуцію істориків і знищення їхніх творів.
Інквізитор: Він не хоче, щоб правда стала відомою!
Хві Норі: Сказав моєму дядькові Малкі, що вони брехали про минуле. І зазначте! Хто знає краще за нього? Нам усім відомо про його інтровертивність.
Інквізитор: Який ми маємо доказ, що його предки живуть у ньому?
Хві Норі: Я не вдаватимусь у марну суперечку. Скажу лише, що вірю цьому на підставі переконань мого дядька Малкі та його причин для таких переконань.
Інквізитор: Ми прочитали рапорти вашого дядька й витлумачили їх інакше. Малкі надто любив Черва.
Хві Норі: Мій дядько вважав його найкращим дипломатом Імперії, майстром розмови й експертом у всьому, що тільки може бути.
Інквізитор: Хіба ваш дядько не говорив про грубість Черва?
Хві Норі: Мій дядько вважав його вкрай вихованим.
Інквізитор: Я питав про грубість.
Хві Норі: Здатний на грубість, так.
Інквізитор: Ваш дядько боявся його.
Хві Норі: Владика Лето позбавлений будь-якої невинності та наївності. Його можна боятися лише тоді, коли він удає ці риси. Це те, що сказав мені дядько.
Інквізитор: Такими справді були його слова.
Хві Норі: Ба більше! Малкі казав: «Владика Лето захоплюється несподіваним генієм та різноманітністю людства. Він мій улюблений товариш».
Інквізитор: Обдаруйте нас найвищою мудрістю і поясність, як ви тлумачите ці слова свого дядька?
Хві Норі: Не глузуйте з мене!
Інквізитор: Ми не глузуємо. Шукаємо просвіти.
Хві Норі: Ці слова Малкі та багато інших, звернених безпосередньо до мене, підказують, що Владика Лето завжди прагне новизни й оригінальності, але остерігається деструкційного потенціалу, прихованого в них. У цьому переконаний мій дядько.
Інквізитор: Чи хотіли б ви ще щось додати до тих переконань, які поділяєте зі своїм дядьком?
Хві Норі: Я не бачу сенсу щось додавати до вже сказаного. Мені прикро, що я згаяла час інквізиторів.
Інквізитор: Але ви не згаяли нашого часу. Вас затверджено на посаді Посла при Дворі Владики Лето, Бога-Імператора всього відомого Всесвіту.
* * *
Мусите пам’ятати, що за внутрішньою вимогою я можу мати експертний висновок про все, відоме з нашої історії. Це сховище енергії, з якого я черпаю, звертаючись до воєнної ментальності. Якщо ви не чули крику та стогону поранених і вмирущих, то нічого не знаєте про війну. Я чув так багато цих криків, що вони мене переслідують. Я сам кричав після бою. У кожній епосі я зазнавав ран — від кулаків, палиць і каменів, від обсадженого мушлями дрюка й бронзового меча, від булави та гармати, від стріл і лазерострілів, від безмовної задухи атомного пилу, від біологічної зброї, що змушує язик чорніти, а легені тонути, від швидкої вогненної лави й тихої дії повільних отрут… більше, ніж я можу розповісти! Я бачив і пізнав їх усіх. Тим, хто сміє питати, чому я поводжуся так, а не інакше, відповідаю: з моїми спогадами я не можу зробити нічого іншого! Я не боягуз і колись був людиною.
Теплої пори року, коли сателітарні контролери погоди мусили змагатися з вітрами, що віяли з великих морів, на околицях Сар’єру ввечері часто йшли дощі. Несподіваний дощ застав Монео, що повертався з однієї із регулярних інспекцій периметра Цитаделі. Коли він дістався сховку, уже споночіло. Біля південних воріт вартівниця-Рибомовка допомогла йому вибратися з промоклого плаща. То була сильна кремезна жінка з квадратним обличчям — саме таким Лето віддавав перевагу, набираючи Варту.