— Ці кляті погодні контролери слід привести до ладу, — сказала вона, віддаючи йому мокрий плащ.
Монео подякував коротким кивком, а тоді рушив угору до свого помешкання. Усі вартівниці-Рибомовки знали нехіть Бога-Імператора до вологи, але жодна з них не бачила того, що Монео.
«Це Черв ненавидить воду, — подумав Монео. — Шай-Хулуд тужить за Дюною».
У своєму помешканні Монео витерся і перевдягнувся в сухе, перш ніж спуститися до крипти. Не було сенсу витягати назовні неприязнь Черва до вологи. Зараз йому була потрібна нічим не скаламучена розмова про паломництво в недалекому майбутньому до Фестивального Міста Онна.
Ліфт спускався вниз, Монео сперся спиною об стіну. Його відразу ж заполонила втома. Знав, що вже кілька днів недосипав, і не було видно просвітку. Заздрив очевидній незалежності Лето від потреби сну. Здавалося, Богу-Імператору вистачало кількох годин перепочинку на місяць.
Запах крипти й зупинка ліфта струснули Монео, вивівши його з напівдрімоти. Розплющив очі й глянув на Бога-Імператора, що стояв на повозі в центрі великого покою. Монео зібрався і рушив довгою знайомою дорогою до страхітливої присутності. Як він і очікував, Лето видавався бадьорим. Принаймні це було добрим знаком.
Лето почув наближення ліфта й побачив, як прокинувся Монео. Чоловік мав утомлений вигляд, і це було зрозуміло. Паломництво до Онна було вже от-от — з усім виснажливим прийомом гостей з інших планет, ритуалом із Рибомовками, новими послами, змінами в Імперській Варті, відставками й призначеннями, а зараз ще й новий гхола, Дункан Айдаго, мав долучитися до рівної роботи Імперського апарату. Монео займався дедалі більшою громадою дрібних справ, а його вік давав про себе знати.
«Зажди-но, — подумав Лето. — Через тиждень після нашого повернення з Онна Монео виповниться сто вісімнадцять».
Монео міг би прожити кілька разів по стільки, якби приймав прянощі, але він відмовився. Лето не сумнівався щодо причин його вибору. Монео ввійшов у той особливий стан, коли людина прагне смерті. Барився лише для того, щоб побачити, як Сіона вступить до Королівської Служби і стане новою директоркою Спільноти Рибомовок.
«Мої гурії», як називав їх Малкі.
І Монео знав, що Лето має намір поєднати Сіону з Дунканом. Час настав.
Монео зупинився за два кроки від повозу й глянув угору на Лето. Щось у його очах нагадало Лето обличчя поганського жерця з терранських часів, майстерного молільника в знайомому храмі.
— Владико, ви провели багато годин, спостерігаючи за новим Дунканом, — промовив Монео. — Чи тлейлаксу не зіпсували його клітин або психіки?
— Він неосквернений.
Монео глибоко зітхнув, здригнувшись. У цьому зітханні не було полегшення.
— Ти проти використання його як плідника? — спитав Лето.
— Мені дивно думати про нього як свого предка й водночас батька потомків.
— Але ж це дає мені можливість поновного схрещення між давнішою людською формою і теперішніми витворами моєї розплідної програми. Сіона на двадцять одне покоління віддалена від попереднього такого схрещення.
— Я не можу зрозуміти мети. Дункани повільніші й менш чуйні, ніж будь-хто з вашої Варти.
— Я прагну не доброго відокремленого пагона, Монео. Невже ти думаєш, що я не усвідомлюю геометричної прогресії, продиктованої законами, які керують моєю розплідною програмою?
— Я бачив вашу розплідну книгу, Владико.
— Тоді ти знаєш, що я відслідковую рецесиви й усуваю їх. Мій клопіт — це ключові генетичні домінанти.
— А мутації, Владико? — У голосі Монео була лукава нотка, яка змусила Лето уважно подивитися на чоловіка.
— Не будемо це обговорювати, Монео.
Лето стежив за тим, як Монео обачно ховається у свою шкаралупу.
«Який він украй вразливий на мої настрої, — подумав Лето. — Вірю, що має деякі мої здібності, хоч вони й працюють на підсвідомому рівні. Судячи з його питання, може навіть підозрювати, чого ми добилися в особі Сіони».
Аби перевірити це, Лето сказав:
— Мені ясно, що ти ще не розумієш, чого я сподіваюся досягти у своїй розплідній програмі.
Монео прояснів.
— Мій Владика знає, що я намагаюся збагнути її правила.
— У довготривалій перспективі закони є тимчасовими, Монео. Не існує чогось такого, як керована правилами творчість.
— Але ж, Владико, ви самі казали про закони, які керують вашою розплідною програмою.
— Що я тобі тільки-но сказав, Монео? Намагатися знайти правила творчості — однаково що намагатися відділити розум від тіла.
— Але ж певна еволюція проходить, Владико! Я знаю це по собі!
«Він знає це по собі! Любий Монео. Підійшов зовсім близько».