— Чому ти завжди прагнеш лише еволюційних тлумачень, Монео?
— Я чув, як ви казали про трансформаційну еволюцію, Владико. Така наліпка на вашій книзі. Але що ж із несподіванками…
— Монео! Правила змінюються з кожною несподіванкою.
— Владико, чи ви не маєте на гадці покращити людську породу?
Лето зиркнув на нього згори, думаючи: «Якщо я зараз використаю ключове слово, чи зрозуміє він? Можливо…»
— Я хижак, Монео.
— Хижа… — Монео урвав і труснув головою. Подумав, що знає значення слова, але його шокувало саме слово. Бог-Імператор жартує?
— Хижак, Владико?
— Хижак покращує породу стада.
— Як це можливо, Владико? Ви ж не відчуваєте ненависті до нас.
— Ти мене розчаровуєш, Монео. Хижак не відчуває ненависті до своєї здобичі.
— Хижаки вбивають, Владико.
— Я вбиваю, але без ненависті. Здобич утамовує голод. Здобич добра.
Монео глянув угору, на обличчя Лето в сірому каптурі.
«Невже я пропустив наближення Черва?» — питав себе Монео.
Він з острахом шукав знаків. По гігантському тілі не пробігали здригання, очі не блищали, непотрібні плавники не звивалися.
— Чого ж ви прагнете, Владико? — ризикнув Монео.
— Людства, що може ухвалювати справді довгострокові рішення. Ти знаєш ключ до цього вміння, Монео?
— Ви багато разів казали про це, Владико. Це вміння змінювати свій розум.
— Змінювати, так. А знаєш, що я розумію під довгостроковістю?
— Для вас її слід вимірювати тисячоліттями, Владико.
— Монео, навіть мої тисячоліття — лише дрібний спалах порівняно з Вічністю.
— Але ж ваші перспективи мусять відрізнятися від моїх, Владико.
— На тлі Вічності кожна означена довгостроковість є короткою.
— То взагалі немає жодних правил, Владико? — У голосі Монео з’явилася нотка легкої істерії.
Лето всміхнувся, щоб зменшити напругу.
— Хіба що одне. Короткострокові рішення зазвичай провалюються у довгій перспективі.
Монео приголомшено труснув головою.
— Але ж, Владико, ваша перспектива…
— Час кожного скінченного спостерігача збігає. Замкнутих систем не існує. Навіть я лише розтягаю скінченну матрицю.
Монео відірвав погляд від обличчя Лето й зазирнув у віддалені коридори мавзолею. «Колись я там лежатиму. Золотий Шлях може продовжуватися, але я смертний». Лише Золотий Шлях, нерозривну тяглість якого він відчував, лише це важило. Знову повернувся поглядом до Лето, але не до тих цілковито синіх очей. Чи в цьому величезному тілі справді чаїться хижак?
— Ти не розумієш функції хижака, — промовив Лето.
Ці слова вразили Монео, бо вони натякали на читання думок. Подивився вгору, в очі Лето.
— Розумом ти знаєш, що навіть я одного дня помру якимось чином, — сказав Лето. — Але не віриш у це.
— Як я можу повірити в те, чого ніколи не побачу?
Монео зроду не почувався таким самотнім і наляканим. Що робить Бог-Імператор? «Я прийшов сюди, аби обговорити проблеми паломництва… і довідатися про його наміри стосовно Сіони. Він грається зі мною?»
— Поговорімо про Сіону, — сказав Лето.
Знову читання думок!
— Коли ви її випробуєте, Владико? — Це питання постійно крутилося у свідомості, але зараз, промовивши його, Монео відчув страх перед ним.
— Скоро.
— Даруйте, Владико, але ви знаєте, як я боюся за благо єдиної дитини.
— Інші пережили випробування, Монео. Ти теж.
Монео ковтнув слину, згадавши, як йому відкрили Золотий Шлях.
— Мене готувала мати. Сіона не має матері.
— У неї є Рибомовки. У неї є ти.
— Трапляються нещасні випадки, Владико.
В очах Монео з’явилися сльози.
Лето відвів від нього погляд, подумавши: «Він розривається між вірністю мені та любов’ю до Сіони. Яка зворушлива ця турбота про потомство. Хіба ж він не бачить, що все людство — моє єдине дитя?»
Знову повернувшись до Монео, Лето сказав:
— Ти маєш рацію, нещасні випадки трапляються навіть у моєму світі. Хіба ж це нічого тебе не вчить?
— Владико, цього єдиного разу ви не могли б…
— Монео! Ти ж не просиш мене, щоб я передав владу слабкому адміністратору.
Монео відступив на крок.
— Ні, Владико. Звичайно, ні.
— Тож довірся силі Сіони.
Монео розправив плечі.
— Зроблю те, що повинен.
— Сіону слід пробудити, аби вона виконувала обов’язки Атрідки.
— Так, звичайно, Владико.
— Хіба ж це не наша повинність, Монео?
— Не заперечую, Владико. Коли ви представите її новому Дункану?
— Спершу випробування.
Монео глянув униз, на холодну долівку крипти.