«Він так часто вдивляється в долівку, — подумав Лето. — Що він там може побачити? Тисячолітні сліди мого повозу? Ах, ні — це погляд у глибини, у королівство скарбів і таємниць, куди він сподівається невдовзі увійти».
Монео знову глянув угору, на обличчя Лето.
— Маю надію, що їй сподобається товариство Дункана, Владико.
— Будь певен. Тлейлаксу передали його мені в неспотвореному вигляді.
— Це тішить, Владико.
— Ти, без сумніву, зауважив, що його генотип напрочуд приваблює жінок?
— Таким було і моє спостереження, Владико.
— Є щось у м’якій пильності його очей, у мужніх рисах, каракулевому волоссі, перед чим рішуче не може встояти жінка.
— Як cкажете, Владико.
— Ти знаєш, що зараз він із Рибомовками?
— Мене поінформовано, Владико.
Лето всміхнувся. Звичайно, Монео поінформовано.
— Невдовзі вони приведуть його до мене для першого побачення з Богом-Імператором.
— Я особисто обстежив кімнату для побачення, Владико. Усе готово.
— Інколи я думаю, що ти хочеш мене ослабити, Монео. Зостав мені бодай щось.
Монео спробував приховати напад страху. Схилився і відступив назад.
— Так, Владико, але ж є певні речі, які я мушу робити.
Відвернувся і поспіхом пішов геть. Лише підіймаючись угору ліфтом, Монео усвідомив, що вийшов до того, як його відпустили.
«Він має знати, який я втомлений. Він вибачить».
* * *
Твій Владика дуже добре знає, що коїться у твоєму серці. Сьогодні голосу душі достатньо для порахунку з тобою. Я не потребую свідків. Ти не прислухався до своєї душі, а прислухався натомість до гніву й люті.
Во ім’я нашого Святого Ордену та нерозривного Сестринства цей запис визнано точним і гідним внесення до Хронік Капітули.
Сестри Ченоа і Тавсуоко безпечно повернулися з Арракіса, щоб доповісти про підтвердження давно підозрюваної екзекуції дев’ятьох істориків, які зникли 2116 року панування Владики Лето в його Цитаделі. Сестри доповідають, що цю дев’ятку привели в несвідомий стан, а тоді спалили на вогнищах з їхніх же друкованих праць. Це узгоджується з розповідями, які розійшлися по всій Імперії. Визнано, що записи тих часів зроблені самим Владикою Лето.
Сестри Ченоа і Тавсуоко доставили рукописні записи наочного свідка, які сповіщають, що коли інші історики запитали інформацію про долю своїх колег, то Владика Лето відповів:
«Їх було знищено, бо вони вдалися до претензійної брехні. Не бійтесь, що мій гнів упаде на вас через ваші ненавмисні помилки. Я не маю особливої охоти створювати мучеників. Мученики схильні додавати драматизму до людських справ. Драма — одна з мішеней мого хижацтва. Тремтіть лише тоді, коли збудуєте споруди з фальшивих записів і будете ними пишатися. А тепер ідіть і не розмовляйте про це».
Докази, що містяться в цьому рукописному свідченні, дозволяють ідентифікувати його автора як Іконікре, мажордома Владики Лето з 2116 року.
Слід звернути увагу на вживання Владикою Лето слова «хижацтво». Це дуже промовиста вказівка у світлі теорії, висунутої Превелебною Матір’ю Сьяксою, що Бог-Імператор розглядає себе як хижака в природному сенсі слова.
Сестрі Ченоа було запропоновано приєднатися до Рибомовок, що супроводжували Владику Лето в одному з його нечисленних паломництв. Якоїсь миті її запросили йти поруч із Королівським Повозом і розмовляти з самим Владикою Лето. Вона так викладає цю розмову:
Владика Лето сказав: «Тут, на Королівській Дорозі, я інколи почуваюся так, наче стою на парапеті біля бійниці, захищаючись від напасників».
Сестра Ченоа відповіла: «Ніхто на вас не нападає, Владико».
Владика Лето промовив: «Ви, Бене Ґессерит, атакуєте мене з усіх боків. Навіть зараз ти намагаєшся підкупити моїх Рибомовок».
Сестра Ченоа каже, що вона, скріпивши сили, приготувалася до смерті, але Бог-Імператор лише зупинив повіз і глянув поверх неї на свій супровід. Вона каже, що всі інші зупинилися і чекали на дорозі, лишаючись нерухомими на шанобливій відстані.
Владика Лето сказав: «Є мій маленький гурток, що все мені розповідає. Не заперечуй мого звинувачення».
Сестра Ченоа промовила: «Я не заперечую».
Тоді Владика Лето глянув на неї та сказав: «Не бійся за себе. Я прагну, аби ти передала мої слова Капітулі».