Цікаво зауважити, що, хоча їхнє життя мало нагадує звичаї предків, їхні демонстрації фрименських ритуалів та спроможність копіювати фрименів зостаються бездоганними. Ми приписуємо це впливу Рибомовок на тренування фрименів.
Тлейлаксу
Ми не очікуємо від нового гхоли Дункана Айдаго якихось несподіванок. Тлейлаксу досі дуже стримує сувора кара, накладена Владикою Лето за їхню єдину спробу змінити клітини та психіку оригіналу.
Недавній посланець тлейлаксу відновив спроби залучити нас до спільного починання, причому декларованою метою є створення цілковито жіночого суспільства без потреби в чоловіках. З усіх очевидних причин, зокрема й через нашу недовіру до всього тлейлаксанського, ми відповіли чемною відмовою. Наше Посольство на Десятилітньому Фестивалі Владики Лето складе йому повний звіт про це.
Підписуємося з повагою:
Превелебні Матері Сьякса, Їтоб, Мамулют, Екнекоск і Акелі.
* * *
Хоч це може видатися дивним, великі змагання, такі, що їх ви можете побачити завдяки моїм журналам, не завжди помітні учасникам. Багато залежить від того, про що люди мріють у глибині душі. Я завжди переймався формуванням мрій так само, як і формуванням дій. Між рядками моїх журналів ховається боротьба з поглядом людей на самих себе — важка суперечка на полі, де мотиви нашого найтемнішого минулого можуть вирватися з підсвідомого резервуара й стати подіями, з якими мусимо не лише жити, а й боротися. Це гідроголовий монстр, що завжди нападає з того боку, де ми його не бачимо. Тому я молюсь, аби ви, подолавши мою частину Золотого Шляху, не були вже невинними дітьми, що танцюють під музику, якої не чують.
Нейла рівномірно й повільно крокувала, підіймаючись гвинтовими сходами до аудієнційної зали Бога-Імператора на вершині південної вежі Цитаделі. Щоразу, коли проминала південно-західну арку вежі, вузькі вікна-щілини рисували стовпами пилу золоті лінії на її шляху. Вона знала, що в центральній стіні поруч із нею є іксіанський ліфт, достатньо великий, аби підняти масивне тіло її Владики до верхнього покою, і напевно достатньо місткий для її відносно невеликої постаті. Але не шкодувала, що мусила користуватися сходами.
Бриз, який віяв крізь прочинені вікна, приніс із піщаних надм запах паленого кременю. Низьке сонце, висвічуючи рубіновими вогниками, спалахувало на плитках із червоного мінералу, вбудованих у внутрішню стіну. Час від часу вона крізь щілини вікон поглядала на дюни. Жодного разу не зупинилася, щоб помилуватися речами довкола неї.
— Ти маєш героїчну терплячість, Нейло, — сказав їй колись Владика.
Зараз згадка про ті слова зігріла її.
Лето зі своєї вежі стежив за просуванням Нейли довгими гвинтовими сходами, що закручувалися спіраллю довкола іксіанської штольні. Він бачив цей підйом завдяки іксіанському пристрою, який із чотирикратним зменшенням проєктував її образ на тривимірний екран просто перед його очима.
«Як точно вона рухається», — подумав він.
Знав, що ця точність походить із ревної простоти.
Вона мала на собі синю форму Рибомовок і накидку з каптуром, без яструба на грудях. Проминувши сторожовий пост біля підніжжя вежі, скинула світлопоглинальну маску, яку мусила вдягати для особистих візитів. Її кремезне мускулисте тіло скидалося на тіла багатьох інших його вартівниць, але обличчя не нагадувало жодне інше у всій його пам’яті. Майже квадратне, з таким широким ротом, що здавалося, ніби він тягнеться від вуха до вуха — то була ілюзія, викликана глибокими складками в кутках губ. Її очі були блідо-зеленими, а коротко обтяте волосся мало колір старої слонової кості. Чоло ще більше посилювало ефект квадратності: майже пласке, зі світлими бровами, ледь помітними над очима, від яких годі було відвести погляд. Прямий ніс не дуже виступав над обличчям, закінчуючись поблизу рота з тонкими губами.
Коли Нейла говорила, її великі щелепи розкривалися й закривалися, як у деяких первісних тварин. Її сила, мало кому відома поза корпусом Рибомовок, була легендарною. Лето бачив, як вона однією рукою підняла стокілограмового чоловіка. Її першу появу на Арракісі влаштували без втручання Монео, хоча мажордом знав, що Лето використовує своїх Рибомовок як таємних агенток.
Лето відвернувся від рухомої фігури й крізь широкий отвір поблизу нього глянув на південну пустелю. Кольори далеких скель танцювали у його свідомості — коричневий, золотий, темно-бурштиновий. Далекий кліф перетинала рожева лінія, достеменно такої ж барви, як пір’я чаплі. Чаплі більше не існували ніде поза його пам’яттю, але він переніс цю бліду пастельну стрічку до внутрішніх очей, і здалося, ніби вимерлий птах пролетів біля нього.