— То я маю знову служити Атрідам, — промовив Айдаго. — Звучить знайомо. Як це має бути?
— Багатьма способами, старий друже.
— Можливо, старий для тебе, але не для мене. То як?
— Мої Рибомовки тобі не розповіли?
— Казали, що я командуватиму твоєю елітарною Вартою, силами, набраними з них. Я цього не розумію. Армія жінок?
— Мені потрібен довірений спільник, який командував би моєю Вартою. Ти проти?
— Навіщо жінки?
— Існують поведінкові відмінності між статями, які роблять жінок надзвичайно цінними в цій ролі.
— Ти не відповів на моє питання.
— Думаєш, вони негодящі?
— Деякі з них здаються доволі міцними, але…
— Інші були, ах, м’якими з тобою?
Айдаго залився рум’янцем.
Лето така реакція здавалася чарівною. Дункани були одними з нечисленних за цих часів людей, спроможних на таке. Зрозуміло, що це наслідок раннього вишколу Дунканів, їхнього почуття особистої честі — дуже лицарського.
— Не розумію, чому ти довірив жінкам охороняти тебе, — сказав Айдаго. Кров поволі відступила від його щік. Він глянув на Лето.
— Але я завжди довіряв їм, як довіряю тобі, — усе своє життя.
— Від чого ми тебе захищаємо?
— Монео і мої Рибомовки повідомлять тобі стан справ.
Айдаго переступав з ноги на ногу, його тіло погойдувалося в ритм калатання серця. Оглянув малу кімнату, ні на чому не зосереджуючись. Аж раптом повернувся поглядом до Лето.
— Як мені тебе називати?
То був знак згоди, якого Лето чекав.
— «Владика Лето» влаштовує? Або «мілорд».
— Так… мілорде. — Айдаго глянув просто у фрименські сині очі Лето. — Чи правда те, що кажуть твої Рибомовки, наче ти маєш… спогади…
— Ми всі тут, Дункане. — Лето промовив ці слова голосом діда з батьківського боку. Тоді: — Навіть жінки тут, Дункане, — то був голос Джессіки, бабки Лето по батькові. — Ти добре їх знав, — сказав Лето. — А вони знають тебе.
Айдаго поволі, з дрижанням вдихнув.
— Потрібно трохи часу, щоб до цього призвичаїтися.
— Точнісінько моя перша реакція, — промовив Лето.
Айдаго затрусився від реготу, а Лето подумав, що це занадто як для такого убогого жарту, але промовчав.
Айдаго сказав:
— Твої Рибомовки мали забезпечити мені гарний настрій, чи не так?
— Їм це вдалося?
Айдаго вивчав обличчя Лето, розпізнаючи характерні атрідівські риси.
— Ви, Атріди, завжди аж надто добре мене знали, — сказав він.
— Так краще, — промовив Лето. — Ти починаєш розуміти, що я не просто один із Атрідів. Я — це вони всі.
— Якось Пол сказав це мені.
— Справді казав! — промовив сам Муад’Діб, судячи з тону й акценту.
Айдаго ковтнув і відвів погляд до дверей кімнати.
— Ти щось у нас відібрав, — сказав він. — Я це відчуваю. У цих жінок… Монео…
«“Ми” проти “ти”, — подумав Лето. — Дункани завжди стають на бік людей».
Айдаго знову перевів увагу на Лето.
— Що ти дав нам взамін?
— Мир Лето у всій Імперії!
— Бачу, які тут усі напрочуд щасливі! Саме тому тобі й потрібна особиста варта.
Лето всміхнувся.
— Мій мир насправді є вимушеним спокоєм. Люди мають довгу традицію опиратися спокоєві.
— То ти даєш нам Рибомовок.
— А ще ієрархію, яку ви можете безпомилково розпізнати.
— Жіноча армія, — пробурмотів Айдаго.
— Найвища притягальна сила для чоловіків, — сказав Лето. — Секс завжди був способом підпорядкувати собі агресивного самця.
— І вони саме це роблять?
— Вони відвертають або пом’якшують ексцеси, які можуть призвести до більш болісного насилля.
— І ти дозволяєш їм вірити, наче ти бог. Не думаю, що мені б це сподобалося.
— Прокляття святості огидне мені так само, як і тобі!
Айдаго насупився. Не такої реакції він очікував.
— В яку гру ти граєш, Владико Лето?
— У дуже стару, але з новими правилами.
— Твоїми правилами!
— Ти волів би, щоб я повернув усе ДАПТу, Ландсрааду й Великим Домам?
— Тлейлаксу кажуть, що Ландсрааду вже нема. Ти не дозволяєш жодного справжнього самоврядування.
— Ну що ж, я міг би усунутися на користь Бене Ґессерит. Чи, може, іксіан або тлейлаксу? Ти хотів би, щоб я знайшов іншого барона Харконнена, який перейняв би владу над Імперією? Скажи тільки слово, Дункане, — і я відречуся!
Від цієї лавини смислів Айдаго знову захитав головою.
— У недобрих руках, — промовив Лето, — монолітна централізована влада є небезпечним і нестабільним інструментом.
— А твої руки добрі?