«Спершу піщана форель, тоді черв — усі фази великого циклу з продукування меланжу». Цей цикл містився всередині Бога-Імператора… відмічаючи час.
— Рушаймо, — сказав Лето.
Монео збагнув, що він щось пропустив. Вирвався з задуми й глянув на усміхненого Дункана Айдаго.
— Ми називали таке «ловити ґав», — промовив Лето.
— Даруйте, Владико, — сказав Монео. — Я…
— Ти ловив ґав, але все гаразд.
«Його настрій покращав, — подумав Монео. — Гадаю, що можу бути вдячним за це Дункану».
Лето зручніше розмістився на повозі, згорнув частину бульбашкового покривала, залишивши відкритою тільки верхню частину тіла. Активував повіз, і той із хрускотом рушив усипаною камінцями дорогою.
Айдаго зайняв позицію біля Монео й підтюпцем побіг поруч із ним.
— Під повозом є плавучі бульбашки, але він віддає перевагу колесам, — сказав Айдаго. — Чому?
— Владиці Лето приємно використовувати колеса, а не антигравітацію.
— А як воно все працює? Як він цим керує?
— Ви його питали?
— Не мав нагоди.
— Королівський Повіз — виріб іксіан.
— Що це означає?
— Кажуть, що Владика Лето активує свій повіз і керує ним за допомогою думки.
— А ви не знаєте?
— Такі питання йому не подобаються.
«Навіть для найближчих Бог-Імператор зостається таємницею», — подумав Монео.
— Монео! — покликав Лето.
— Краще повертайтеся до своїх вартівниць, — сказав Монео, жестом відсилаючи Дункана назад.
— Я радше хотів би бути з ними попереду.
— Владика Лето не хоче цього! А тепер повертайтесь.
Монео квапливо наблизився до обличчя Лето, зауваживши, що Айдаго пробирається крізь натовп придворних назад, до завершального кільця вартівниць.
Лето глянув на Монео.
— Думаю, ти дуже добре впорався з ним, Монео.
— Дякую, Владико.
— Ти знаєш, чого Дункан хоче бути попереду?
— Звичайно, Владико. Там повинна бути ваша Варта.
— Цей відчуває небезпеку.
— Я вас не розумію, Владико. Не розумію, навіщо ви це робите.
— Так правильно, Монео.
* * *
Жіноче почуття спільноти зародилося із сімейного єднання — піклування про молодь, збирання й готування їжі, спільної радості, любові й смутку. Похоронні плачі створили жінки. Релігія почалася як жіноча монополія, її силоміць відібрали в них лише тоді, коли суспільна сила стала домінантною. Жінки були першими медичними дослідниками й практиками. Ніколи не було жодної чіткої рівноваги статей, бо влада йде в парі з певними ролями, як, безперечно, у парі зі знаннями.
Цей ранок видався для Превелебної Матері Терція Ейлін Антеак катастрофічним. Вона прибула на Арракіс зі своєю супутницею-Правдомовицею, Марком Клер Люзієл. Менше ніж три години тому обидві зійшли зі своїм офіційним супроводом з борту першого шаттла гайлайнера Гільдії, що завис на стаціонарній орбіті. Спочатку їм виділили кімнати на самому краю посольської дільниці Фестивального Міста. Кімнати були малими й не надто чистими.
— Ще трохи, і ми стали б постоєм у глухих міських нетрях, — сказала Люзієл.
Потім їх позбавили засобів зв’язку. Усі екрани зоставалися порожніми, скільки не тисни перемикачі і як не повертай циферблати.
Антеак грубо звернулася до тяжкотілої офіцерки, що командувала ескортом Рибомовок — грізної жінки з низькими бровами та м’язами чорнороба.
— Я хочу поскаржитися вашому командиру!
— Під час Фестивалю всі скарги заборонені, — проскреготала амазонка.
Антеак змірила офіцерку поглядом, який на тлі старого й поморщеного обличчя Превелебної Матері наганяв страху навіть рівним їй за станом бене-ґессериткам.
Проте амазонка лише вищирилася і сказала:
— Маю для вас звістку. Мушу передати, що аудієнцію у Бога-Імператора перенесено на останнє місце в черзі.
Більшість бене-ґессериток почула це, і навіть найнижчі послушниці зрозуміли, що це означає. До того часу всі пожалування прянощів будуть уже розподілені або ж (хай Боги боронять!) вичерпаються взагалі.
— У нас була третя черга, — сказала Антеак напрочуд лагідним голосом як для цих обставин.
— Такий наказ Бога-Імператора!
Антеак знала цей тон у Рибомовок. Заперечувати означало накликати неприємності.
«Катастрофічний ранок, а зараз це!»
Антеак сиділа на стільчику під стіною малої і майже порожньої кімнати в центральному приміщенні їхньої жалюгідної квартири. Біля неї стояв низький тапчан, не ліпший, ніж виділили б аколітці. Полупані стіни були колись блідо-зеленими, а єдину старосвітську світлокулю пошкоджено так, що годі перемкнути її на якесь інше світло, крім жовтого. По кімнаті видно було, що колись вона слугувала коморою. Пахло затхлістю. Чорний пластик підлоги в западинах і подряпинах.