Розгладжуючи на колінах чорну одіж-абу, Антеак схилилася до послушниці-вісниці, що стояла навколішках, опустивши голову просто перед Превелебною Матір’ю. Вісниця була білявою істотою з очима сарни, від страху та хвилювання її обличчя і шия покрилися потом. На собі мала закурену брунатну сукню, заляпану болотом на подолі.
— Ти певна, цілковито певна? — Антеак говорила лагідно, щоб заспокоїти бідну дівчину, яка все ще дрижала, розчавлена поважністю своєї звістки.
— Так, Превелебна Мати. — Вона опустила погляд.
— Скажи це ще раз, — мовила Антеак і подумала: «Я відтягую час. Я все почула правильно й з першого разу».
Вісниця здійняла погляд на Антеак і подивилася просто в цілковито сині очі, як навчено всіх послушниць і аколіток.
— Як мені наказано, я зв’язалася з іксіанами в їхньому Посольстві та передала ваші привітання. Тоді спитала, чи мають вони звістки, які я могла б доставити.
— Так, так, дівчино! Я знаю. Переходь до суті справи.
Вісниця ковтнула слину.
— Речник посольства представився як Отві Йак, тимчасовий керівник Посольства й помічник колишнього Посла.
— Ти певна, що це не був підставний лицепляс?
— Не було жодних ознак цього, Превелебна Мати.
— Дуже добре. Ми знаємо цього Йака. Можеш продовжувати.
— Йак сказав, що вони чекають прибуття…
— Хві Норі, нової Амбасадорки, так. Її очікують сьогодні.
Вісниця облизнула губи.
Антеак відмітила в пам’яті, що слід відправити це сердешне створіння на простіший базовий тренінг. Вісниці повинні володіти кращим самоконтролем, хоча варто зважити й на серйозний характер цього послання.
— Він попросив мене почекати, — сказала вісниця. — Вийшов з кімнати й невдовзі повернувся з тлейлаксу лицеплясом, я в цьому переконана. Були певні ознаки…
— Я не сумніваюся, що ти все добре розгледіла, дівчино, — заспокоїла Антеак. — А зараз переходь до…
Антеак урвала, бо ввійшла Люзієл.
— Що це я чую про послання від іксіан та тлейлаксу? — спитала Люзієл.
— Дівчина саме розповідає ще раз, — відповіла Антеак.
— Чому мене не покликали?
Антеак глянула на свою супутницю-Правдомовицю, думаючи, що Люзієл може бути однією з найкращих серед тих, хто практикує це мистецтво, але вона аж надто добре знає собі ціну. Хоча Люзієл ще молода, з чуттєвим овальним обличчям, як у Джессіки, а носії таких генів зазвичай мали вперту вдачу.
— Твоя аколітка сказала, що ти медитуєш, — м’яко відповіла Антеак.
Люзієл кивнула, сіла на тапчан і заговорила до вісниці:
— Продовжуй.
— Лицепляс сказав, що в нього є послання до Превелебних Матерів. Він ужив множину.
— Він знає, що цього разу нас двоє, — озвалась Антеак.
— Це всі знають, — промовила Люзієл.
Антеак знову зосередила увагу на вісниці.
— Чи не могла б ти ввійти у мнемотранс, дівчино, і дослівно передати нам слова лицепляса.
Вісниця кивнула й сіла на п’яти, поклавши руки на коліна. Тричі глибоко вдихнула, заплющила очі, дозволила раменам вільно опуститися. Коли заговорила, її голос звучав пискляво, у ніс.
— Скажи Превелебним Матерям, що до вечора Імперія звільниться від свого Бога-Імператора. Завдамо удару сьогодні, перш ніж він дістанеться Онна. Не можемо зазнати невдачі.
Вісниця здригнулася від глибокого зітхання. Підвела очі й глянула на Антеак.
— Іксіанин, Йак, наказав мені поспішити з цим посланням. Тоді особливо торкнувся зовнішньої сторони моєї лівої долоні, і це ще більше переконало мене, що він не…
— Йак один із наших, — промовила Антеак. — Розкажи Люзієл, що він передав пальцями.
Вісниця подивилася на Люзієл.
— На нас напали лицепляси, і ми не можемо ворухнутися.
Коли Люзієл стрепенулася і почала підводитися з тапчана, Антеак сказала:
— Я вже вжила належних заходів, щоб охороняти наші двері.
І глянула на вісницю.
— Тепер можеш іти, дівчино. Ти впоралася зі своїм завданням.
— Так, Превелебна Мати.
Вісниця доволі граціозно випростала гнучке тіло, але її рухи не залишали сумніву, що вона зрозуміла значення слів Антеак. Впоратися не означає добре виконати.
Коли вісниця вийшла, Люзієл промовила:
— Їй слід було під якимось приводом оглянути Посольство й довідатися, скільки іксіан заступлено лицеплясами.