Монео здригнувся, згадавши, як було влаштоване його власне подружжя, як його відірвали від…
«Ні! Краще не ворушити цих спогадів!»
З’явилася симпатія, навіть справжнє кохання… пізніше, але перші дні…
— Ти знову думаєш про гречану вовну й ловиш ґав, Монео.
— Даруйте, Владико, але коли ви заговорили про кохання…
— Думаєш, я не знаю, що таке ніжність?
— Це не так, Владико, однак…
— Думаєш, я не маю спогадів про любов і дітонародження?
Повіз загрозливо наблизився до Монео, змусивши його відскочити вбік. Він по-справжньому злякався палаючого погляду Лето.
— Владико! Я благаю пробачення…
— Це тіло могло ніколи не знати ніжності, але всі спогади мої!
Монео бачив, що ознаки Черва починають дедалі сильніше виявлятися в тілі Бога-Імператора. Годі було вдавати, наче не розпізнаєш цього настрою.
«Мені загрожує серйозна небезпека. Нам усім».
Монео дедалі чіткіше усвідомлював кожен звук довкола себе, скрипіння Королівського Повозу, тиху розмову супроводу, кроки на дорозі. Від Бога-Імператора повіяло корицею. Тут, між кам’яними стінами, повітря досі зберігало ранкову свіжість, а з річки тягло вогкістю.
Це волога видобула назовні Черва?
— Слухай мене, Монео, слухай так, наче від цього залежить твоє життя.
— Так, Владико, — прошепотів Монео, знаючи, що його життя залежить від того, як уважно він зараз не лише слухатиме, а й придивлятиметься.
— Частина мене завжди бездумно ховається в глибині, — промовив Лето. — Ця частина реагує. Діє, не зважаючи на знання чи логіку.
Монео кивнув, його увага була прикута до обличчя Бога-Імператора. Чи очі не стають скляними?
— Тоді я змушений стояти осторонь і дивитися, що діється, — більш нічого, — сказав Лето. — Така реакція може стати причиною твоєї смерті. Вибір мені не належить. Ти слухаєш?
— Слухаю, Владико, — прошепотів Монео.
— У такій події взагалі не існує жодного вибору! Приймаєш це, просто приймаєш. Ніколи не збагнеш цього й не знатимеш. Що ти на це скажеш?
— Я боюся незнаного, Владико.
— А я його не боюся. Скажи мені чому!
Монео очікував такої кризи, а зараз, коли вона настала, майже радів їй. Він знав, що його життя залежить од відповіді. Вдивлявся у свого Бога-Імператора, чвалом женучи думки.
— Це через усі ваші пам’яті, Владико.
— Так?
Отже, відповідь неповна. Монео гарячково намагався дібрати слова.
— Ви знаєте все, що знаємо ми… усе, що було колись… невідомим! Несподіванка для вас… несподіванка мусить бути просто чимось новим, про що ви дізнаєтесь?
Кажучи це, Монео розумів, що поставив захисний знак питання після фрази, яка мала б прозвучати сміливим твердженням. Але Бог-Імператор лише усміхнувся.
— За таку мудрість я хотів би тебе нагородити, Монео. Чого ти бажаєш?
Раптове полегшення лише проклало дорогу появі інших страхів.
— Чи можу я повернути Сіону до Цитаделі?
— Це змусить мене випробувати її раніше.
— Її слід відокремити від товаришів, Владико.
— Дуже добре.
— Мій Владика милосердний.
— Я самолюбний.
Потому Бог-Імператор відвернувся від Монео й поринув у мовчання.
Пробігаючи поглядом уздовж сегментованого тіла, Монео помітив, що вияви Черва дещо послабшали. Урешті-решт, усе обернулося на краще. Тоді він подумав про фрименів з їхньою петицією, і страх повернувся.
«Це було помилкою. Вони лише знову роздратують Його. Навіщо я сказав, що вони можуть скласти свою петицію?»
Фримени чекатимуть попереду, вишикувавшись по той бік річки й вимахуючи ідіотськими плакатами.
Монео мовчки ступав, а його побоювання посилювалися з кожним кроком.
* * *
Дотримуючись як засад бене-ґессеритки, так і наказів Бога-Імператора, я не долучила ці слова до свого звіту, а приховала так, щоб їх можна було знайти, коли мене не стане, бо Владика Лето сказав мені: «Ти повернешся до своїх Настоятельок з моїм посланням, але ці слова збережи в таємниці. Якщо ти порушиш цю заборону, я виллю свій гнів на ваше Сестринство».
Перед моїм відходом Превелебна Мати Сьякса застерігала: «Ти не повинна робити нічого, що обернуло б проти нас його гнів».
Біжучи поруч із Владикою Лето під час цього короткого паломництва, про яке вже казала, я надумала спитати в нього про схожість із Превелебною Матір’ю. Я сказала: