Слова, схожі на мої, віддавна розпізнаються завдяки їхній таємничій силі. Мої істини є творивом міфів і брехень, на які завжди розраховували тирани, маніпулюючи масами в самолюбних проєктах.
Бачиш? Я ділюся з тобою всім цим, навіть найбільшою таємницею всіх часів, таємницею, за якою компоную своє життя. Я відкриваю її тобі словами:
“Єдине майбутнє, яке триватиме, безсловесно лежить усередині тебе”».
Тоді Бог-Імператор замовк. Я відважилася спитати:
— Чи це всі слова, які Владика велить мені зберегти?
— Це всі слова, — відповів Бог-Імператор, і я подумала, що його голос звучить утомлено й збентежено. Так, наче він складає свій останній заповіт. Тоді я згадала, як він сказав, що ніколи більше мене не побачить. Мене наповнив страх, але мій голос не видав це переживання, за що я вдячна своїм учителям.
— Владико Лето, — спитала я, — для кого написані ті журнали, про які ви казали?
— Для потомків, що житимуть через тисячоліття. Я персоналізую цих далеких читачів, Сестро Ченоа. Думаю про них як про далеких родичів, сповнених родинною цікавістю. Вони хочуть розплутати драми, які лише я можу їм викласти. Хочуть знайти особисті зв’язки з власним життям. Хочуть значень, хочуть правди!
— Але ж ви перестерігали нас проти правди, Владико, — сказала я.
— Дійсно! Уся історія — це слухняний інструмент у моїх руках. Ох, я акумулював усі минулі часи та володію кожним фактом, але це мої факти і я використовую їх як забажаю. І навіть використовуючи їх правдиво, я їх змінюю. Про що я зараз розмовляю з тобою? Що таке щоденник, журнал? Слова.
І Владика Лето знову замовк. Я намагалася збагнути вагу сказаного ним, зіставляючи з напученням Превелебної Матері Сьякси й тим, що мовив раніше Бог-Імператор. Він сказав, що я його посланниця, тож я почувала, що перебуваю під його захистом і можу наважитися на більше, ніж будь-хто інший. Тому я промовила:
— Владико Лето, ви сказали, що більше мене не побачите. Чи це означає, що ви невдовзі помрете?
Клянуся в моєму записі цієї події, що Владика Лето засміявся! Тоді він сказав:
— Ні, шляхетна Сестро, це ти помреш. Не доживеш до того, щоб стати Превелебною Матір’ю. Не сумуй через це, бо сьогодні ти тут, щоб донести моє послання Сестринству, а добре зберігши мої таємні слова, ти сягнеш куди вищого стану. Перетворишся в частину міфу. Наші далекі родичі молитимуть у тебе заступництва переді мною!
І Владика Лето знову засміявся, але лагідним сміхом, і тепло мені всміхнувся. Відчуваю, що мені тяжко записати це з такою точністю, якої я мушу дотримуватися в подібних звітах. Але тої миті, коли Владика Лето промовив ці страшні слова, я відчула глибокий приязний зв’язок із ним, наче між нами пролетіло щось фізичне, поєднавши так, що це годі описати словами. Лише в мить цього досвіду я зрозуміла, що він мав на увазі, кажучи про безсловесну правду. Це трапилося, але я не можу цього описати.
Приписка архівіста
Оскільки відбулося чимало подій, цей приватний запис є не більше ніж приміткою до історії, цікавою тим, що містить один із найраніших спогадів про таємні журнали Бога-Імператора. Тих, хто хотів би глибше дослідити цей звіт, відсилаємо до Архівних Записів, підзаголовок: Ченоа, Свята Сестра Квінтій Вайолет: Ченоа Звіт і Відторгнення Меланжу, Медичні Аспекти.
(Примітка: Сестра Квінтій Вайолет Ченоа померла на п’ятдесят третьому році свого Сестринства, причиною вважається меланжева несумісність під час спроби досягти статусу Превелебної Матері).
* * *
Наш предок, Ашур-насір-аплі, відомий як найжорстокіший із жорстоких, посів трон, убивши власного батька й розпочавши царювання меча. Його завоювання охоплювали територію озера Урмія, що дало йому вихід до Коммагени та Хабуру. Його синові платили данину Шуїт, Тір, Сідон, Джабал, а навіть Єгу, син Омрі, чиє ім’я ще й через тисячоліття викликало жах. Завоювання, які розпочав Ашур-насір-аплі, привели армію до Мідії, а тоді до Ізраїлю, Дамаска й Едому, Арпада, Вавилона й Умлії. Чи зараз хтось пам’ятає ці імена та місцевості? Я дав вам достатньо вказівок: спробуйте назвати планету.
У глибині вирізаної в камені ущелини, уздовж якої пролягала Королівська Дорога, ведучи на рівний підступ до мосту через річку Айдаго, повітря було застояним. Дорога повернула праворуч, віддаляючись від рукотворного громаддя каміння та ґрунту. Монео, йдучи поруч із Королівським Повозом, побачив бруковану стрічку, яка через верх вузького насипного гребеня тяглася до мереживної пласталевої конструкції. Це був міст, десь за кілометр від них.