Річка, усе ще в глибині прірви, повертала до них праворуч, а тоді бігла прямо через багаторівневі каскади в напрямку дальньої сторони Забороненого Лісу, де довколишні стіни опускалися майже до рівня води. Там, на околицях Онна, розкинулися сади та городи, що допомагали прогодувати місто.
Монео, дивлячись на віддалений відрізок річки, видимий з того місця, де він крокував, побачив, що верхів’я каньйону купається у світлі, тоді як вода тече серед тіней, які розривають тільки слабкі сріблясті зблиски каскадів.
Просто перед ними дорога до мосту виблискувала в сонячному світлі, а темні тіні ерозійних узвозів обабіч розбігалися наче стріли, вказуючи потрібний шлях. Сонце, піднявшись, уже розігріло поверхню дороги. Повітря над нею дрижало, попереджаючи про настання дня.
«Безпечно дістанемося до міста ще до найбільшої спеки», — подумав Монео.
Він біг підтюпцем, з утомленою терплячістю, яка завжди опосідала його в цьому місці, зосереджено втупившись у дорогу попереду. Чекав появи музейних фрименів із петицією. Знав, що вони вийдуть з одного із ерозійних узвозів. Десь по цей бік мосту. Такою була домовленість. Зараз немає змоги зупинити їх. А Бог-Імператор досі має ознаки Черва.
Лето відчув фрименів, перш ніж хтось із його супроводу побачив або почув їх.
— Слухай! — гукнув він.
Монео напружився в повній готовності.
Лето перекотив своє тіло на повозі, вигнувся дугою перед бульбашковим покривалом і глянув уперед.
Монео добре таке знав. Чуття Бога-Імператора, набагато гостріші, ніж у будь-кого з оточення, виявили попереду якесь збурення. Фримени почали наближатися до дороги. Монео дозволив собі відступити на крок, підійшовши до самої межі своєї обов’язкової позиції. Тоді й сам це почув.
То був звук, з яким осипався гравій.
З’явилися перші фримени. Вони виходили з узвозів обабіч дороги не далі ніж за сто метрів перед Королівським кортежем.
Дункан Айдаго рвонув уперед і пригальмував поруч із Монео.
— Це фримени? — спитав Айдаго.
— Так, — сказав Монео, не зводячи очей з Бога-Імператора, що знову опустив громаддя свого тіла на повіз.
Музейні фримени зібралися на дорозі й скинули верхній одяг, відкривши червоно-пурпурне вбрання під ним. Монео зітхнув. Фримени вдяглися як прочани: якийсь чорний одяг під барвистими накидками. Ті, що стояли попереду, вимахували сувоями паперу, тоді як уся група з піснями й танцями наближалася до Королівського кортежу.
— Петиція, Владико! — кричали проводирі. — Вислухай нашу петицію!
— Дункане! — гукнув Лето. — Прибери їх!
Рибомовки за покликом свого Владики рушили вперед крізь ряди дворян. Айдаго махнув їм, скеровуючи в бік натовпу, що наближався. Вартівниці утворили фалангу, Айдаго став на її вістрі.
Лето ривком згорнув бульбашкове покривало свого повозу, збільшив швидкість і заревів ще гучніше:
— Геть із дороги! Геть із дороги!
Музейні фримени, побачивши вартівниць, що бігли попереду, і розігнаний повіз, на крик Лето заворушилися, наче бажаючи відкрити прохід посередині дороги. Монео був змушений бігти, щоб устигнути за повозом. Він на мить глянув на придворних, що підбігали ззаду, а потім побачив першу неочікувану зміну фрименської програми.
Весь як один співучий натовп скинув прочанські накидки, відкривши чорні однострої, такі самі, як на Айдаго.
«Що вони роблять?» — здивувався Монео.
Не встигши й подумати, Монео побачив, як риси найближчих облич знущально тануть, як у лицеплясів, і кожне перетворюється на подобу Дункана Айдаго.
— Лицепляси! — скрикнув хтось.
Лето теж був спантеличений сум’яттям подій, тупотом численних ніг, що бігли дорогою, гариканням наказів, за якими Рибомовки формували фалангу. Він додав швидкості повозу, зменшивши відстань між собою та вартівницями, а тоді почав бити в сигнальний дзвін і гудіти різким клаксоном повозу. Нерозбірливий шум накрив усю сцену, дезорієнтуючи навіть деяких Рибомовок, привчених до нього.
Прохачі миттю поскидали з себе прочанські накидки й розпочали трансформаційний маневр, їхні обличчя замерехтіли, набираючи рис Дункана Айдаго. Лето почув крик: «Лицепляси!» Визначив його джерело: чоловік однієї з Рибомовок, клерк Королівської Бухгалтерії.
Першою реакцією Лето були веселощі.
Вартівниці й лицепляси зіткнулися. На зміну прохацьким співам прийшли крик і вереск. Лето розпізнав тлейлаксанські військові команди. Щільний вузол Рибомовок сформувався довкола вбраної в чорне постаті Дункана. Вартівниці дотримувалися часто повторюваних наказів Лето захищати свого командира-гхолу.