Айдаго вдивлявся в дірку балдахіна, зауваживши, що вона була на рівні тіла Лето.
— Поцілили в тебе? — спитав він.
— О так, — відповів Лето.
— Ти поранений?
— Я невразливий до лазеростріла, — збрехав Лето. — При нагоді покажу.
— Що ж, але я вразливий, — сказав Айдаго. — І твої вартівниці. Ми всі мусимо мати щитовий пояс.
— Щити заборонені у всій Імперії, — відповів Лето. — Володіння щитом — це серйозний злочин.
— Питання щита, — ризикнув Монео.
Айдаго подумав, що Монео просить пояснити принцип дії щита, й сказав:
— Пояси розвивають силове поле, що відбиває кожен об’єкт, який намагається ввійти з небезпечною швидкістю. Вони мають одну серйозну ваду. Якщо протяти силове поле пучком лазеростріла, вибух від цього може змагатися з дуже великою термоядерною бомбою. Жертва нападу й нападник гинуть одночасно.
Монео лише глянув на Айдаго, а той кивнув.
— Розумію, чому вони заборонені, — сказав Айдаго. — Як я здогадуюсь, Велика Конвенція проти атомної зброї досі чинна й добре працює?
— Працює ще краще, відколи ми обшукали всі атомні сховища Родин і перенесли знайдене в безпечне місце, — промовив Лето. — Але тут ми не маємо часу для обговорення цих питань.
— Одну річ мусимо обговорити, — заперечив Айдаго. — Пересування пішки відкритою місцевістю надто небезпечне. Ми мали б…
— Це традиція, і ми її продовжуватимемо, — сказав Лето.
Монео схилився до самого вуха Айдаго.
— Ви дратуєте Владику Лето, — шепнув він.
— Але…
— Ви ніколи не думали про те, наскільки легше контролювати людей, що пересуваються пішки? — спитав Монео.
Айдаго різко обернувся і з раптовим розумінням глянув йому в очі.
Лето скористався з нагоди й почав роздавати накази:
— Монео, простеж, щоб не залишилося жодних слідів нападу, жодної плями крові, жодного шматка одягу.
— Так, Владико.
Айдаго обернувся на шум людей, які підступили до них, і побачив, що всі вцілілі, навіть поранені в бандажах підійшли послухати.
— Ви всі, — промовив Лето, звертаючись до натовпу довкола повозу. — Ні слова про це. Нехай тлейлаксу потривожаться.
Він глянув на Айдаго.
— Дункане, як ці лицепляси дісталися території, куди лише мої музейні фримени мають вільний доступ?
Айдаго мимоволі глянув на Монео.
— Це моя провина, Владико, — сказав Монео. — Це я влаштував так, щоб фримени представили тут свою петицію. Я навіть заспокоїв щодо цього Дункана.
— Пам’ятаю, що ти згадував про петицію, — мовив Лето.
— Я думав, що це стане для вас розвагою, Владико.
— Петиції мене не розважають, а дратують. А особливо дратують петиції від людей, єдиним призначенням яких у моїй схемі дій є збереження древніх форм.
— Владико, ви стільки разів згадували про нудьгу цих паломництв до…
— Я тут не для того, щоб згладжувати нудьгу інших!
— Владико?
— Музейні фримени не розуміють нічого з древніх звичаїв. Вони годяться лише для того, щоб виконувати рухи. Це, природно, викликає в них нудьгу, тож вони подають петиції, прагнучи запровадження змін. А це дратує мене. Я не дозволю змін. А тепер скажи, як ти довідався про петицію?
— Від самих фрименів, — відповів Монео. — Деле…
Він урвав, насупився.
— Члени делегації були тобі знайомі?
— Звичайно, Владико. Інакше б я не…
— Вони мертві, — сказав Айдаго.
Монео глянув на нього, не розуміючи.
— Людей, яких ви знали, убили, а їхнє місце зайняли міми-лицепляси, — вів далі Айдаго.
— Я виявився неуважним, — промовив Лето. — Я мав навчити всіх вас розпізнавати лицеплясів. Тепер ми це виправимо, коли вони так по-дурному роззухвалилися.
— Чому вони так роззухвалилися? — спитав Айдаго.
— Можливо, хочуть відвернути нашу увагу від чогось іншого, — промовив Монео.
Лето всміхнувся до Монео. Через стрес, викликаний особистою загрозою, розум Монео запрацював як слід. Він підвів свого Владику, сплутавши мімів-лицеплясів зі знайомими фрименами. Тепер Монео відчував, що дальша його служба залежатиме від тих здібностей, за які його колись обрав Бог-Імператор.
— Зараз ми маємо час приготуватися, — сказав Лето.
— Щоб відвернути нас від чого? — запитав Айдаго.
— Від іншої змови, співучасниками якої вони є, — відповів Лето. — Думають, що я їх суворо покараю, але серцевина тлейлаксу залишиться в безпеці — завдяки тобі, Дункане.
— Тут вони не збиралися зазнати невдачі, — зауважив Айдаго.
— Однак були готовими до такої можливості, — відповів Монео.
— Вірять, що я їх не знищу, бо вони мають оригінальні клітини мого Дункана Айдаго, — сказав Лето. — Розумієш, Дункане?