— І мають слушність? — з натиском запитав Айдаго.
— Вони близькі до того, щоб помилятися, — відповів Лето. Повернувся до Монео. — Жоден слід цієї події не сміє бути помітним, коли ми ввійдемо до Онна. Свіжі однострої, нові вартівниці на заміну вбитих і поранених… усе має бути, як було.
— Мертві є й серед ваших придворних, Владико, — сказав Монео.
— Замінити їх!
— Так, Владико, — поклонився Монео.
— І послати по новий балдахін до мого повозу!
— Як накаже мій Владика.
Лето відвів свій повіз на кілька кроків назад, обернувся і рушив у бік мосту, підкликавши Айдаго.
— Дункане, складеш мені товариство.
Айдаго спершу повільно, з великою неохотою в кожному русі, покинув Монео та решту, а тоді, прискоривши крок, наблизився до відкритого бульбашкового покривала повозу і йшов поруч із ним, пильно вдивляючись у Лето.
— Що тебе непокоїть, Дункане? — спитав Лето.
— Ти справді думаєш про мене як про свого Дункана?
— Звичайно, так само як і ти думаєш про мене як про свого Лето.
— Чому ти не знав, що цей напад наближається?
— Натякаєш на моє хвалене передзнання?
— Так!
— Лицепляси віддавна не привертали моєї уваги.
— Припускаю, що тепер це зміниться?
— Не надто.
— Чому ні?
— Бо Монео мав рацію. Я не дозволю відволікти мене.
— Вони справді могли тебе там убити?
— З великою ймовірністю. Знаєш, Дункане, мало хто розуміє, якою катастрофою стане мій кінець.
— Що замишляють тлейлаксу?
— Пастку, я думаю. Гарненьку пастку. Вони послали мені сигнал, Дункане.
— Який сигнал?
— Що розпочалася нова ескалація безрозсудних мотивів, які керують частиною моїх підданих.
Вони пройшли міст і почати підійматися до оглядового майданчика Лето. Айдаго йшов у тривожному мовчанні.
На вершині Лето глянув понад високі скелі й побачив безплідний Сар’єр.
На місці нападу за мостом досі лунав лемент членів його супроводу, що втратили дорогих людей. Своїм гострим слухом Лето розпізнав голос Монео, який перестерігав їх, що траур мусить бути коротким. У Цитаделі їх чекають інші близькі, а гнів Бога-Імператора добре відомий.
«Коли дістанемось Онна, їхні сльози висохнуть, а до облич приклеяться усмішки, — подумав Лето. — Гадають, що мені на них байдуже! Але яке це насправді має значення? Для осіб із недовгим віком і недовгими задумами це лише побіжна прикрість».
Вид на пустелю заспокоїв його. З цієї точки не міг бачити каньйону річки, якщо тільки не обернутися в протилежний бік, до Фестивального Міста. Дункан біля повозу зберігав милосердне мовчання. Дивлячись трохи ліворуч, Лето побачив край Забороненого Лісу. На тлі цього зеленого краєвиду його пам’ять раптом стиснула Сар’єр до маленького залишкового клаптика всепланетної пустелі, колись такої могутньої, що боялися її всі. Навіть дикі фримени, які нею мандрували.
«Це все річка, — подумав Лето. — Обернувшись, побачу свій витвір».
Рукотворна западина, якою протікала річка Айдаго, була лише продовженням Ущелини, яку колись Пол Муад’Діб пробив у високій Оборонній Стіні, роблячи прохід для своїх легіонів верхи на червах. Там, де текла тепер вода, Муад’Діб вів своїх фрименів з куряви коріолісової бурі до історії… і до цього.
Лето почув знайоме ступання Монео, звуки кроків, якими мажордом долав шлях до оглядового майданчика. Монео підійшов до Айдаго й на мить зупинився, щоб перевести подих.
— Коли ми зможемо рушати? — спитав Айдаго.
Монео махнув йому, наказуючи мовчати, і звернувся до Лето.
— Владико, ми дістали звістку з Онна. Бене Ґессерит вислали повідомлення, що тлейлаксу нападуть, перш ніж ви дістанетеся мосту.
Айдаго пирхнув.
— Вони дещо спізнилися, ні?
— Це не їхня провина, — сказав Монео. — Капітанка Варти Рибомовок їм не повірила.
Інші члени супроводу Лето почали тонким потічком спускатися до оглядового майданчика. Дехто з них ще мав одурманений вигляд, досі перебуваючи в шоці. Рибомовки жваво метушилися серед них, наказуючи прибрати веселішого виразу обличчя.
— Заберіть Варту з посольства Бене Ґессерит, — наказав Лето. — Пошліть їм звістку. Скажіть, що їхня аудієнція так і залишається останньою, але їм не слід цього боятися. Скажіть їм, що останні будуть першими. Вони зрозуміють натяк.
— А що з тлейлаксу? — спитав Айдаго.
Лето зосередився на Монео.
— Так, тлейлаксу. Вишлемо їм сигнал.
— Так, Владико?
— За моїм наказом і не раніше маєте почати публічне шмагання посла Тлейлакса і його вигнання.