Було вже пополудні, коли Королівський Супровід спустився останнім схилом до околиць Фестивального Міста. На вулицях юрмився, вітаючи їх, натовп, стримуваний щільними рядами Рибомовок у зелених Атрідівських одностроях, зі схрещеними й зімкнутими між собою гумовими палицями.
Коли Королівський кортеж наблизився, натовп вибухнув шаленим криком. Тоді вартівниці-Рибомовки почали скандувати:
— Сіайнок! Сіайнок! Сіайнок!
Скандоване слово, посилене луною від високих будинків, викликало подив у юрби, не втаємниченої в його значення. Хвиля тиші прокотилася заповненими площами, а вартівниці тим часом скандували. Люди з благоговінням дивилися на озброєних палицями жінок — охоронниць Королівської ходи, жінок, що ритмічно декламували, втупивши погляд в обличчя свого Владики, який проминав їх.
Айдаго, маршируючи з вартівницями-Рибомовками за Королівським Повозом, уперше почув це скандування. Волоски на карку стали йому дибки.
Монео крокував біля повозу, не глядячи ні ліворуч, ні праворуч. Колись він питав Лето, що означає це слово.
— Я навчаю Рибомовок лише цього ритуалу, — сказав Лето. Вони були тоді в аудієнційному покої Бога-Імператора під центральною площею Онна, Монео втомився після довгого дня: він керував напливом вищих урядовців, що велелюдно приїхали до міста на Десятилітній Фестиваль.
— А що спільного має з ним декламація того слова, Владико?
— Ритуал зветься Сіайнок — Свято Лето. Це поклоніння моїй особі в моїй присутності.
— Древній ритуал, Владико?
— Він був у фрименів ще до того, як вони стали фрименами. Але ключі до таємниць Фестивалю померли разом зі старими фрименами. Тепер лише я їх пам’ятаю. Я відтворюю Фестиваль на власну подобу й задля власної мети.
— То музейні фримени не мають цього ритуалу?
— І ніколи не мали. Він мій і лише мій. Я маю на нього вічне право, бо я сам є цим ритуалом.
— Це дивне слово, Владико. Я ніколи його не чув.
— Воно має багато значень, Монео. Якщо я їх розкрию, чи втримаєш у таємниці?
— Як накаже мій Владика!
— Ніколи не ділися цим з іншими і не розповідай Рибомовкам.
— Клянуся, Владико.
— Дуже добре. Сіайнок означає віддавання почестей тому, хто говорить щиро. Означає пам’ять про слова, промовлені щиро.
— Але ж, Владико, хіба щирість не означає, що промовець вірить… вірує у те, що сам каже?
— Так, але Сіайнок означає також світло, яке виявляє дійсність. Ти постійно проливаєш світло на те, що бачиш.
— Дійсність… це дуже двозначне слово, Владико.
— Справді! Але Сіайнок означає також ферментацію, бо дійсність — чи переконання, що ти знаєш дійсність, а це те саме, — завжди збуджує фермент у Всесвіті.
— І це все в одному слові, Владико?
— І ще більше! Також Сіайнок означає заклик до молитви та ім’я Ангела-Записувача, Сіхайї, що допитує померлих.
— Велика вага одного слова, Владико.
— Слова можуть нести будь-яку вагу, яку ми забажаємо. Усе, що потрібно, — це згода і традиція, на підмурках яких можна зводити споруду.
— Чому я не можу розмовляти про це з Рибомовками, Владико?
— Бо це слово, закріплене за ними. Їм не подобається, що я ділюся цим із чоловіком.
Монео згадав цю розмову, вступаючи поруч із Королівським Повозом до Фестивального Міста, і його губи стислися в тонку лінію. Після того пояснення він часто чув, як Рибомовки вітали цим окликом Бога-Імператора, і навіть сам додав ще одне значення цього дивного слова.
«Воно означає таємницю і височінь. Воно означає могутність. Це молитва дозволу діяти во ім’я Бога».
— Сіайнок! Сіайнок! Сіайнок!
У вухах Монео це слово мало неприємний призвук.
Вони вже далеко заглибилися в місто, майже діставшись центральної площі. Пополудневе сонце кидало проміння на Королівську Дорогу позаду процесії, осяваючи шлях. Зблискувало діамантами на барвистих шатах городян. Світило на підняті вгору обличчя Рибомовок, що вишикувалися вздовж дороги.
Крокуючи поруч із повозом разом із вартівницями, Айдаго придушив почуття тривоги, яке спершу викликало в нього скандування. Спитав про це одну з Рибомовок.
— Це слово не для чоловіків, — відповіла вона. — Та інколи Владика поділяє Сіайнок з якимось Дунканом.
Якимось Дунканом! Він питав про це Лето раніше й був не вдоволений таємничими ухиляннями.
— Невдовзі про це довідаєшся.
Айдаго відсунув декламацію на задній план, озираючись довкола з цікавістю туриста. Готуючись до виконання обов’язків Командира Варти, він вивчав історію міста Онна, виявивши, що поділяє іронічне задоволення Лето з того, що поблизу міста протікає ріка Айдаго.