Вони перебували тоді в одній із великих відкритих кімнат Цитаделі, просторому приміщенні, повному ранкового світла й заставленому широкими столами, на яких архівістки-Рибомовки розклали карти Сар’єру та Онна. Лето в’їхав повозом на пандус, що дало йому змогу розглядати карти зверху. Айдаго стояв навпроти захаращеного картами столу, вивчаючи план Фестивального Міста.
— Особливе планування як для міста, — задумливо сказав Айдаго.
— Воно має єдину головну мету — публічне споглядання Бога-Імператора.
Айдаго подивився на сегментоване тіло на повозі, перевів погляд на обличчя під каптуром оболонки. Питав себе, чи зуміє колись без примусу глянути на цю химерну постать.
— Але ж це лише раз на десятиліття, — промовив Айдаго.
— Так, під час Великого Причастя.
— А між святами його просто закривають?
— Там розташовані посольства, контори торгових компаній, школи Рибомовок, служби обслуги й утримання порядку, музеї та бібліотеки.
— А яку площу вони займають? — Айдаго постукав по карті кісточками пальців. — Не більше десятої частини міста?
— Ще менше.
Айдаго задумливо оглянув карту.
— Є ще якісь цілі цього проєкту, мілорде?
— Усі вони підпорядковані потребі публічного споглядання моєї персони.
— Тут мусять бути клерки, урядовці, навіть звичайні робітники. Де вони мешкають?
— Здебільшого в передмістях.
Айдаго вказав на карту.
— Це житлові поверхи?
— Зверни увагу на балкони, Дункане.
— Усі виходять на площу. — Він схилився, придивляючись до карти. — Ця площа два кілометри діаметром!
— Зауваж, як ці балкони розміщено поступово, аж до кільця веж. Еліта живе у вежах.
— І всі вони можуть дивитися згори, як ти стоїш на площі?
— Тобі це не подобається?
— Немає навіть енергетичного бар’єра, щоб охороняти тебе!
— Яка ж я принадна мішень!
— Про що ти?
— В основу проєкту Онна закладено чудовий міф. Я його підтримую і поширюю. Він розповідає, що жив колись народ, правитель якого мусив раз на рік прогулюватися між людьми в цілковитій темряві, без зброї та обладунку. Міфічний правитель одягав люмінесцентний костюм і йшов собі крізь нічну темряву та натовп своїх підданих. А ці піддані для такої нагоди вдягалися в чорне й нікого не перевіряли на наявність зброї.
— А що це має спільного з Онном… і тобою?
— Ну, очевидно, якщо правитель лишався живим під час прогулянки, то він був добрим правителем.
— Ти ні в кого не шукаєш зброї?
— Не відкрито.
— Думаєш, що люди бачать тебе в цьому міфі. — Це не було питанням.
— Багато хто.
Айдаго вдивлявся в обличчя Лето, глибоко сховане в сірій оболонці. Сині на синьому очі дивилися на нього без жодного виразу.
«Меланжеві очі», — подумав Айдаго. Проте Лето казав, що він більше не споживає прянощів. Його тіло саме виробляло прянощі, залежність від яких він мав.
— Тобі не подобається моя свята непристойність, мій силоміць нав’язаний мир, — промовив Лето.
— Мені не подобається, як ти граєшся в бога!
— Але ж Бог може керувати Імперією, як диригент керує виконанням симфонії. Мої спектаклі обмежені лише тим, що я не можу покинути Арракіс. Мушу диригувати симфонією звідси.
Айдаго труснув головою і ще раз глянув на план міста.
— Що це за будівлі позаду веж?
— Менші помешкання для наших гостей.
— Їм не видно площі.
— Але вони її бачать. Іксіанські пристрої проєктують моє зображення в їхні кімнати.
— А внутрішнє кільце виходить просто на тебе. Як ти потрапляєш на площу?
— Презентаційний поміст здіймається в центрі, щоб показати мене народові.
— Тебе вітають оваціями? — Айдаго глянув просто в очі Лето.
— Їм це дозволено.
— Ви, Атріди, завжди вважали себе часткою історії.
— Як проникливо ти розумієш значення овацій.
Айдаго повернувся до карти міста.
— Є тут школи Рибомовок?
— Так, у тебе під лівою рукою. Це академія, куди Сіону послали на науку. Тоді їй було десять років.
— Сіона… Я мушу більше довідатися про неї, — задумливо сказав Айдаго.
— Запевняю, що ніхто не стане на заваді твоєму бажанню.
Крокуючи в Королівському паломництві, Айдаго вирвався із задуми, усвідомивши, що скандування Рибомовок затихає. Королівський Повіз перед ним почав спуск до покоїв під площею, з’їжджаючи довгим пандусом. Айдаго, усе ще в сонячному світлі, глянув угору, на блискучі шпилі веж — до такої дійсності карти його не підготували. Люди юрмилися на балконах великого багаторівневого кільця довкола площі. Мовчазні люди, що дивилися вниз, на процесію.