«Привілейовані не влаштовують овацій», — подумав Айдаго. Мовчання людей на балконах наповнило його недобрими передчуттями.
Він увійшов до тунельного пандуса, виступ якого закрив від нього площу. Коли Айдаго опускався в глибину, скандування Рибомовок зникало. Звук маршових кроків довкола нього дивно посилився.
Цікавість заступила місце тривожного передчуття. Айдаго озирнувся довкола. Тунель — гігантська труба з пласкою долівкою — був штучно освітленим і широким, дуже широким. Айдаго оцінив, що сімдесят осіб можуть марширувати пліч-о-пліч, спускаючись у надра площі. Тут не було вітальних натовпів, лише широко розставлений ряд Рибомовок. Вони не скандували, вдовольняючись спогляданням ходи свого Бога.
Згадка про карти підказала Айдаго схему цього величезного комплексу під площею, закритого міста в місті, обширу, де лише Бог-Імператор, придворні та Рибомовки могли ходити без супроводу. Але карти нічого не повідомляли про масивні колони, про відчуття гігантського стереженого простору, про моторошну тишу, яку переривало лише тупання ніг і скрипіння повозу Лето.
Зненацька Айдаго глянув на Рибомовок, вишикуваних уздовж дороги, і усвідомив, що їхні вуста рухаються в унісон, беззвучно промовляючи слово. Він розпізнав це слово.
«Сіайнок».
* * *
— Знову Фестиваль, так швидко? — спитав Владика Лето.
— Минуло десять літ, — відповів мажордом.
Чи не здається вам із цієї розмови, що у Владики Лето відсутнє відчуття часу?
Під час приватних аудієнцій, які передували Фестивалю, багато хто зауважив, що Владика Лето провів більше часу, ніж було відведено, з новою Амбасадоркою Ікса, молодою жінкою на ім’я Хві Норі.
Її привели вниз пізнього ранку в супроводі двох Рибомовок, усе ще повних збудження від першого дня свята. Приватна аудієнційна зала під площею була яскраво освітлена. Це давало змогу розгледіти, що розміром вона близько п’ятдесяти метрів завдовжки й близько тридцяти завширшки. Стіни прикрашено старовинними фрименськими килимами, їхні яскраві взірці вишито самоцвітами та благородними металами, затканими коштовними волокнами прянощів. Переважала тьмяно-червона барва, яку любили колись старі фримени. Підлога зали здебільшого була прозорою, викладеною з променистих кристалів з екзотичними рибами всередині. Під підлогою протікав струмінь чистої блакитної води. Жодна волога не проникала до надійно ізольованої аудієнційної зали, а все ж вона була дратівливо близькою до Лето, що спочивав на вистеленому помості в кінці покою, навпроти дверей.
З першого погляду на Хві Норі він помітив виразну схожість Амбасадорки та її дядька Малкі, але виваженість рухів і спокій кроків не менш виразно відрізняли її від нього, хоч вона мала таку ж смагляву шкіру, таке ж овальне обличчя з правильними рисами. Лагідні карі очі відповіли пильним поглядом на погляд Лето. Волосся Малкі було сивим, у неї ж — блискучо-каштановим.
Хві Норі випромінювала внутрішній спокій. Лето відчував, як поширюється цей спокій з її наближенням. Зупинилася за десять кроків від нього, унизу під помостом. Вона була гармонійною і врівноваженою, не мала жодної випадкової риси.
З дедалі більшим збудженням Лето усвідомив, що образ нової Амбасадорки видає сліди іксіанських маніпуляцій. Вони далеко зайшли в програмі виведення окремих типів для специфічних функцій. Функція Хві Норі була тривожно очевидною — причарувати Бога-Імператора, знайти щілину в його обладунку.
Попри це, під час зустрічі Лето виявив, що його справді тішить її товариство. Хві Норі стояла в озерці денного світла, яке потрапляло до покою через систему іксіанських призм. Світло наповнювало блискучим золотом той кінець кімнати, де лежав Лето. Воно зосереджувалося на постаті Амбасадорки, темніючи за Лето, там, де стояв невеликий ряд вартівниць-Рибомовок — дванадцять жінок, вибраних навмисне з глухонімих.
Хві Норі мала на собі просту пурпурову сукню з ембієлю, прикрашену лише срібною підвіскою на ланцюжку — із символом Ікса. З-під подолу сукні виступали м’які сандалі такого ж кольору.
— Ти знаєш, — спитав її Лето, — що я вбив одного з твоїх предків?
Вона лагідно всміхнулася.
— Мій дядько Малкі додав цю інформацію до мого раннього вишколу, Владико.
Коли вона заговорила, Лето зрозумів, що частково її освітою займалися Бене Ґессерит. Вона мала їхню манеру контролювати реакції, відчувати підтексти в розмові. А все-таки він бачив, що бене-ґессеритський шар був тонким і не проник глибоко до солодкої серцевини її натури.