«Чудова», — подумав він.
Зважаючи на довгі стосунки з іксіанами, їхня нова позиція змусила життєві соки в тілі Лето потекти швидше. Зазвичай пристрасті, кризи й виклики, що спонукали його до дій, горіли слабким полум’ям. Він часто відчував, що пережив свій час. Але присутність Хві Норі казала, що він потрібний. Це йому подобалося. Лето відчував, що, можливо, іксіани навіть досягли часткового успіху зі своєю машиною для посилення лінійного передзнання навігаторів Гільдії. Невеликий зблиск великих подій міг уникнути його уваги. Вони насправді могли створити таку машину? Яким би це було чудом! Він свідомо відмовився застосовувати свої сили навіть для найслабшого пошуку такої можливості.
«Я хочу відчути здивування!»
Лето доброзичливо всміхнувся Хві.
— Як вони тебе готували, щоб мене приворожити? — спитав він.
Вона навіть не кліпнула.
— Я дістала набір усталених реакцій на окремі ситуації, — відповіла. — Я їх вивчила, але не маю наміру використовувати.
«Саме цього вони й хочуть», — подумав Лето.
— Скажи своїм господарям, — промовив він, — що ти саме та наживка, якою можна мене манити.
Вона схилила голову.
— Якщо це тішить мого Владику.
— Так, зроби це.
Тоді він дозволив собі невелике часове випробування, щоб дослідити найближче майбутнє Хві, простеживши його через нитки минулого. Майбутнє Хві постало плинним, як потік, рухи якого чутливі до різних впливів. Вона може знати Сіону лише випадково чи… Питання пропливли крізь розум Лето. Стерновий Гільдії був радником іксіан. Він, очевидно, виявив збурення, внесене Сіоною у часову тканину. Чи стерновий справді вірив, що може забезпечити захист від викриття їх Богом-Імператором?
Часове випробування зайняло кілька хвилин, але Хві не ворухнулася. Лето уважно на неї глянув. Вона здавалася безчасовою — глибоко й спокійно позачасовою. Ніколи раніше він не зустрічав звичайної смертної людини, спроможної чекати перед його лицем без жодного нервування.
— Де ти народилася, Хві? — спитав він.
— На самому Іксі, Владико.
— Я маю на увазі деталі: будинок, його розміщення, твоїх батьків, людей довкола тебе, друзів і родичів, твоє навчання — усе це.
— Я ніколи не знала батьків, Владико. Мені сказали, що вони померли, коли я була ще малою.
— І ти в це повірила?
— Спершу… звичайно. Пізніше я вибудовувала фантазії. Навіть уявляла собі, що Малкі — мій батько… але… — Труснула головою.
— Тобі не подобається дядько Малкі?
— Ні, не подобається. Ох, я ним захоплююсь.
— Точнісінько, як і я, — сказав Лето. — А що ж друзі та наука?
— Мої вчителі були спеціалістами, деякі навіть бене-ґессеритками, привезеними, щоб навчати мене емоційного контролю та спостережень. Малкі казав, що мене готують до великих звершень.
— А друзі?
— Не думаю, що я мала колись справжніх друзів. Лише людей, які контактували зі мною для досягнення певних цілей моєї освіти.
— А ті великі звершення, до яких тебе готували, хтось колись розповідав тобі про них?
— Як казав Малкі, мене готували, щоб причарувати тебе, Владико.
— Скільки тобі років, Хві?
— Я не знаю свого точного віку. Думаю, мені десь близько двадцяти шести. Я ніколи не святкувала свого дня народження. Довідалася про нього випадково, коли одна з моїх учительок назвала його як виправдання своєї відсутності. Відтоді я ніколи більше не бачила тієї вчительки.
Лето глибоко схвилювала ця відповідь. Його спостереження дали йому певність, що не дійшло до тлейлаксанського втручання у цю іксіанську плоть. Вона не походила з аксолотлевих контейнерів тлейлаксу. То навіщо ж ця таємниця?
— А твій дядько Малкі знає твій вік?
— Можливо. Але я вже багато років його не бачила.
— І ніхто ніколи не казав, скільки тобі років?
— Ні.
— Як гадаєш, чому так?
— Можливо, думали, що я спитаю, якщо мені стане цікаво.
— Тобі було цікаво?
— Так.
— Чому ж вони тобі не сказали?
— Спершу я думала, що десь має бути якийсь запис. Я шукала. Нічого не було. Тоді я вирішила, що не дістану відповіді на своє питання.
— Враховуючи те, що мені розказали про тебе, Хві, ця відповідь дуже тішить. Я теж не знаю твого походження, зате можу кинути світло на місце народження.
Її очі напружено впилися в нього з цікавістю, яка була цілковито щирою.
— Ти народилася в тій машині, яку твої господарі намагаються створити для Гільдії, — сказав Лето. — Там тебе й зачали. Можливо, навіть, що Малкі — твій батько. Це неважливо. Що ти знаєш про цю машину, Хві?