Ці жінки були армією, про силу та єдність якої Айдаго досі навіть не здогадувався. Він знав, що не розуміє цієї сили. Міг лише спостерігати за нею, розпізнати її існування.
Саме це створив Лето.
Айдаго згадав слова, сказані Лето на зустрічі в Цитаделі: «Вірність у чоловічій армії пов’язана радше з самою армією, ніж із цивілізацією, що її виховала. Вірність у жіночій армії пов’язана з проводирем».
Айдаго дивився вниз, на очевидні докази творіння Лето, вбачаючи проникливу точність цих слів, боячись цієї точності.
«Він пропонує мені співучасть у цьому», — подумав Айдаго.
Зараз та його відповідь Лето приголомшувала своєю дитячістю.
— Не бачу в цьому розумного сенсу, — сказав він тоді.
— Більшість людей не є витворами розуму.
— Жодна армія, чоловіча чи жіноча, не гарантує миру! Твоя Імперія не є мирною! Ти лише…
— Мої Рибомовки представили тобі нашу історію?
— Так, але я ходив по твоєму місті й бачив твоїх людей. Твої люди агресивні!
— Бачиш, Дункане? Мир заохочує до агресії.
— А ти кажеш, що твій Золотий Шлях…
— По суті, це не мир. Це спокій, родючий ґрунт для створення жорстких класів і багатьох інших форм агресії.
— Ти говориш загадками!
— Я висловлююся з огляду на нагромаджені спостереження, які кажуть мені, що мирна постава — це постава переможених. Це постава жертв. Жертви провокують агресію.
— Твій клятий вимушений спокій! Що в ньому доброго?
— Якщо ворога немає, його слід винайти. Військові сили, позбавлені зовнішнього ворога, завжди обертаються проти власного народу.
— Яку гру ти ведеш?
— Модифікую людське прагнення війни.
— Люди не хочуть війни!
— Вони хочуть хаосу. Війна — найдоступніша форма хаосу.
— Я в це не вірю! Ти ведеш власну небезпечну гру.
— Дуже небезпечну. Я звертаюся до давніх джерел людської поведінки, щоб перенаправити їх. Небезпека в тому, що я міг би придушити сили людського виживання. Але запевняю тебе, що мій Золотий Шлях продовжується.
— Ти не придушив антагонізму!
— Я розпорошую енергію в одному місці та скеровую її в інше. Як не можеш чогось контролювати, осідлай його!
— Що стримає твою жіночу армію від перевороту?
— Я їхній лідер.
Дивлячись на з’юрмлених жінок у великій залі, Айдаго не міг заперечити, що Лето й справді є центром лідерства. Знав також, що частина цього поклоніння спрямована на нього самого. Прихована в цьому спокуса паралізувала його — усе, чого б він захотів від них… усе! Латентна сила в цій великій залі була вибуховою. Усвідомлення цього змусило Дункана глибше обдумати слова Лето.
Лето казав щось про вибух насилля. Дивлячись на жінок у їхній безмовній молитві, Айдаго згадував ці слова: «Чоловіки схильні до поділу на класи. Творять розшаровані суспільства. Розшароване суспільство найсильніше провокує насилля. Таке суспільство не розпадається, а вибухає».
— А жінки ніколи так не роблять?
— Ніколи, хіба що вони цілковито підпорядковуються чоловікам або ж закриті в чоловічій рольовій моделі.
— Статі не можуть аж настільки відрізнятися!
— Але відрізняються. Жінки творять спільноту, що базується лише на їхній статі, спільноту, ширшу за класи й касти. Тому я дозволяю моїм жінкам тримати віжки.
Айдаго довелося визнати, що ці жінки-молільниці тримали віжки.
«Яку частку цієї сили він передав би в мої руки?»
Спокуса була величезною! Айдаго помітив, що він тремтить через неї. Мороз пішов йому поза шкірою, коли він збагнув, що ця спокуса — свідомий намір Лето!
Внизу у великій залі жінки закінчили молитву та здійняли очі на Лето. Айдаго зрозумів, що ніколи раніше він не бачив такого захвату на людських обличчях, ні в сексуальному екстазі, ні в славетній переможній битві — ніде він не бачив нічого, що наближалося б до цього ревного поклоніння.
— Сьогодні поруч зі мною стоїть Дункан Айдаго, — промовив Лето. — Дункан тут, щоб проголосити свою вірність і щоб усі могли це почути. Дункане?
Айдаго відчув, як фізичний холод прошиває йому нутрощі. Лето поставив перед ним простий вибір: «Проголоси свою вірність Богу-Імператору або помри!»
«Якщо засміюся, завагаюся чи в будь-який інший спосіб опиратимусь, жінки власноручно вб’ють мене».
Айдаго заполонив глибокий гнів. Ковтнув слину, прокашлявся, тоді сказав:
— Нехай ніхто не ставить під сумнів моєї вірності. Я вірний Атрідам.
Почув, як його голос долинає ззовні, з кімнати, посилений іксіанськими пристроями.
Ефект цих слів застав Айдаго зненацька.