— Причащаємось! — кричали жінки. — Причащаємось! Причащаємось!
— Ми причащаємось, — сказав Лето.
Молоді учениці-Рибомовки, яких можна було розпізнати за коротким зеленим убранням, з усіх боків роєм вбігли до зали, вихорцями-вузликами рухів пробираючись крізь стрій захоплених жінок. Кожна учениця несла тацю, з верхом повну тонких коричневих облаток. Дівчата з тацями оббігали натовп, а до них тяглися хвилі рук, з подякою забираючи, наче вигинаючись у танці. Кожна рука взяла облатку й здійняла її вгору. Коли дівчина з тацею дісталася помосту й підняла свою ношу до Айдаго, Лето сказав:
— Візьми дві й поклади одну в мою руку.
Айдаго став навколішки й узяв дві облатки. Вони здавалися ламкими та крихкими. Він підвівся і делікатно подав одну Лето.
Гучним стенторівським голосом Лето спитав:
— Чи вибрано нову Варту?
— Так, Владико! — закричали жінки.
— Ви зберігаєте вірність мені?
— Так, Владико!
— Ви йдете Золотим Шляхом?
— Так, Владико!
Вібрація жіночих вигуків проймала Айдаго, вражаючи його.
— Ми причащаємось? — спитав Лето.
— Так, Владико!
Доки жінки відповідали, Лето вклав свою облатку до рота. Кожна мати під помостом відкусила від облатки, а решту віддала дитині. З’юрмлені Рибомовки за біловбраними жінками опустили руки й з’їли свої облатки.
— Дункане, з’їж свою облатку, — сказав Лето.
Айдаго вклав облатку до рота. У його тілі гхоли не вироблено рефлексу на прянощі, однак пам’ять заговорила до чуттів. Облатка мала ледь гіркуватий смак з легким відтінком меланжу. Смак оживив старі спогади, що прокотилися крізь свідомість Айдаго, — трапези в січах, бенкети в Палаці Атрідів… всюдисущий присмак прянощів за давніх часів.
Ковтаючи облатку, Айдаго з дедалі більшою силою усвідомив, що всі в залі завмерли, стримали подих, а посеред цієї тиші щось гучно клацнуло на повозі Лето. Айдаго обернувся і побачив джерело цього звуку. Лето відкрив переділку в платформі свого повозу і вийняв звідти кришталеву скриньку. Скринька випромінювала синьо-сіре внутрішнє світло. Лето поклав її на платформу повозу, зняв блискучу покришку й дістав крис-ніж. Айдаго відразу розпізнав клинок — руків’я, саджене зеленими самоцвітами, з гравіюванням яструба при кінці.
«Крис-ніж Пола Муад’Діба!»
Вигляд цього клинка глибоко зворушив Айдаго. Дивився так, ніби міг побачити в ньому справжнього власника.
Лето здійняв клинок і високо його підняв, показавши елегантний вигин і молочну переливчастість.
— Талісман нашого життя, — сказав Лето.
Жінки зберігали мовчання, зосереджену увагу.
— Ніж Муад’Діба, — вів далі Лето. — Зуб Шай-Хулуда. Чи Шай-Хулуд прийде знову?
Відповіддю був приглушений гомін, що, завдяки контрасту з попереднім криком, здавався глибоким і могутнім.
— Так, Владико.
Айдаго знову повернув погляд на захоплені обличчя Рибомовок.
— Хто є Шай-Хулудом? — спитав Лето.
І знову глибокий гомін.
— Ти, Владико.
Айдаго подумки кивнув. Ось незаперечний доказ того, що Лето черпав із величезного резервуара силу, якої досі ніколи не вивільняли таким чином. Він сказав це, але слова були беззмістовним шумом порівняно з тим, що можна було побачити й почути в цій великій залі. А все-таки слова Лето повернулися до Айдаго, немов чекаючи миті, щоб набути справжнього значення. Дункан згадав, як вони вдвох перебували в крипті, вогкому й тінистому місці, яке здавалося Лето привабливим, а Айдаго огидним — курява століть і сморід давнього розкладу.
— Я творю це людське суспільство, формуючи його понад три тисячоліття, відкриваючи двері з періоду незрілості для всього виду, — промовив Лето.
— Ніщо зі сказаного тобою не пояснює жіночої армії! — запротестував Айдаго.
— Зґвалтування чуже жінкам, Дункане. Ти просив назвати поведінкову різницю між статями? Ось тобі приклад.
— Перестань змінювати тему!
— Я її не міняю. Зґвалтування завжди було винагородою в чоловічих збройних завоюваннях. Доки чоловіків приваблює зґвалтування, вони не позбудуться своїх хлоп’яцьких фантазій.
Айдаго згадав спалах гніву, що охопив його при цьому випаді.
— Мої гурії приручають чоловіків, — сказав Лето. — Це одомашнення, те, чого жінки з потреби вчилися століттями.
Айдаго мовчки вдивлявся в закаптуроване обличчя Лето.
— Приручити, — вів далі Лето. — Пристосувати до якоїсь упорядкованої моделі виживання. Жінки навчилися цього з рук чоловіків, тепер чоловіки вчаться цього з рук жінок.
— Але ти казав…
— Мої гурії часто спершу підкоряються якійсь формі зґвалтування, щоб перетворити його на глибоку сполучну взаємну залежність.