— Підійди й сядь, — сказав Лето. Говорив тихим голосом, як під час дружньої розмови.
Хві підійшла до червоної подушки всього за кілька метрів від обличчя Лето й сіла на ній.
Лето стежив за її рухами з помітним задоволенням. Вона мала на собі темно-золоту сукню, а волосся заплела в коси, що зробило її обличчя свіжим і невинним.
— Я передала ваше послання на Ікс, — заговорила Хві. — І сказала, що ви хотіли б знати мій вік.
— Можливо, дадуть відповідь, — промовив він. — Їхня відповідь може навіть бути правдивою.
— Я хотіла б знати, коли народилася та інші обставини, — зізналася вона, — але не знаю, чому це цікавить вас.
— Мене цікавить усе в тобі.
— Їм не сподобається, що ви зробили мене постійною Амбасадоркою.
— Твої господарі — це курйозна суміш пунктуальності та легковажності, — сказав він. — Я не радію дурням.
— Ви вважаєте мене дурною, Владико?
— Малкі не був дурнем, то й ти теж, моя люба.
— Я роками нічого не чула про мого дядька. Часом питаю себе, чи він ще живий.
— Можливо, невдовзі ми це знатимемо. Малкі розповідав тобі колись про мою практику Таквійя?
Вона трохи подумала й сказала:
— У древніх фрименів вона звалася Кетман?
— Так. Це практика приховування ідентичності, коли її виявлення може бути шкідливим.
— Тепер я згадала. Він казав мені, що ви писали під псевдонімом історії, декілька з яких доволі відомі.
— Саме тому ми й розмовляли про Таквійя.
— Чому ви розповідаєте мені про це, Владико?
— Щоб уникнути інших тем. Знаєш, що я написав книги Ноя Ковчегописця?
Вона не змогла стримати легенького сміху.
— Як це кумедно, Владико. Мені було наказано прочитати книгу про його життя.
— Її теж написав я. Які таємниці наказано тобі видобути з мене?
Вона й не кліпнула при цій стратегічній зміні теми.
— Їх цікавить внутрішнє функціонування релігії Владики Лето.
— Досі?
— Вони хотіли б знати, як ви відібрали релігійний контроль у Бене Ґессерит.
— Без сумніву, вони теж хотіли б повторити мій спектакль?
— Я впевнена, що в них є такі думки, Владико.
— Хві, з тебе жахливий представник іксіан.
— Я ваша служниця, Владико.
— А тебе саму ніщо не цікавить?
— Боюся, що моя цікавість може вам завадити, — сказала вона.
Він якусь мить дивився на неї, а тоді промовив:
— Я розумію. Так, ти маєш рацію. Ми повинні поки що уникати інтимних розмов. Ти хотіла б поговорити зі мною про Сестринство?
— Авжеж, це було б добре. Ви знаєте, що сьогодні я зустрілася з однією з делегації Бене Ґессерит?
— Це, мабуть, Антеак.
— Вона здалася мені грізною, — сказала Хві.
— Тобі нічого лякатися Антеак. Вона пішла до вашого Посольства з мого наказу. Ти усвідомлювала, що була атакована лицеплясами?
Хві задихнулася, а тоді застигла від холоду, що наповнив їй груди.
— Отві Йак? — спитала вона.
— Ти здогадувалася?
— Він просто мені не сподобався, і казали… — Знизала плечима, і цієї миті її затопило розуміння. — Що з ним сталося?
— Зі справжнім? Він мертвий. Це звичайна практика лицеплясів за таких обставин. Мої Рибомовки мають недвозначний наказ не залишити живим жодного лицепляса у вашому Посольстві.
Хві мовчала, але по її щоках текли сльози. «Це пояснює порожні вулиці, загадкове “Так” Антеак. Це багато чого пояснює».
— Я забезпечу тебе Рибомовками, доки ти не призначиш інших, — сказав Лето. — Мої Рибомовки добре тебе стерегтимуть.
Хві змахнула сльози з обличчя. Інквізитори Ікса люто відреагують на такі дії тлейлаксу. Чи повірять на Іксі її звіту? Усіх у її Посольстві замінено лицеплясами! Цьому тяжко повірити.
— Усіх? — спитала вона.
— Лицепляси не мали причини зоставити живими когось із ваших людей. Ти була б наступною.
Вона здригнулася.
— Запізнилися, — продовжив він, — бо знали, що мусять скопіювати тебе напрочуд точно, аби обманути мої чуття. Не знали моїх здібностей.
— То Антеак…
— Ми — Сестринство і я — спроможні виявити лицеплясів. Антеак… що ж, вона дуже добре робить свою справу.
— Ніхто не вірить тлейлаксу, — сказала вона. — Чому їх уже давно не прибрали?
— Спеціалісти мають як своє використання, так і обмеження. Ти мене дивуєш, Хві! Я й не здогадувався, що ти маєш такі кровожерні нахили.