А іксіани це знали.
— Зараз залиш мене, — прошепотів він.
* * *
Я водночас і батько, і мати своєму народові. Я пізнав екстаз народження й екстаз смерті, я знаю всі схеми, які ви мусите скласти. Хіба ж не мандрував я, одурманений, у світі форм? Так! Я бачив вас, обрисованих світлом. Цей світ, про який ви кажете, що бачите й чуєте його, цей світ є моїм сном. Мої енергії концентруються на ньому, і я є в кожному царстві та кожним царством. Отак ви народжуєтесь.
— Рибомовки казали, що ти подався до Цитаделі відразу після Сіайноку, — промовив Лето.
Він звинувачувально дивився на Айдаго, що стояв поблизу місця, де лише годину тому сиділа Хві. Минуло так мало часу, а Лето відчував столітню порожнечу.
— Мені потрібний був час для роздумів, — сказав Айдаго. Він зазирнув до темного заглиблення, в якому ховався повіз Лето.
— І ти розмовляв із Сіоною?
— Так. — Айдаго підвів погляд на обличчя Лето.
— Але ти питав про Монео, — сказав Лето.
— Тобі звітують про кожен мій рух? — поцікавився Айдаго.
— Не про кожен.
— Інколи люди мусять бути на самоті.
— Звичайно. Але не докоряй Рибомовкам за те, що вони турбуються про тебе.
— Сіона каже, що має пройти випробування!
— Тому ти й розпитував про Монео?
— Що це за випробування?
— Монео знає. Здогадуюся, що ти саме тому й хотів його побачити.
— Ти ні про що не здогадуєшся! Ти знаєш.
— Сіайнок роздратував тебе, Дункане. Мені шкода.
— Ти уявляєш, як це — бути мною… тут?
— Доля гхоли нелегка, — промовив Лето. — Деякі життя складніші за інші.
— Мені не потрібна дитяча філософія!
— А що тобі потрібно, Дункане?
— Кілька пояснень.
— Наприклад?
— Я не розумію нікого з людей довкола тебе! Монео як про найзвичайнішу річ розповідає мені, що Сіона — співучасниця бунту проти тебе. Його рідна донька!
— Свого часу Монео теж був бунтівником.
— Ти розумієш, про що я? Його ти теж випробував?
— Так.
— А мене випробуєш?
— Я вже тебе випробовую.
Айдаго гнівно глянув на нього.
— Я не розумію твого правління, твоєї Імперії — нічогісінько. Що більше довідуюся, то сильніше усвідомлюю, наскільки я не розумію, що тут відбувається.
— Яке щастя, що ти відкрив шлях до мудрості, — сказав Лето.
— Що? — Від подиву голос Айдаго здійнявся так, що перетворився на рев, наче на полі битви, і цей рев наповнив усю кімнату.
Лето всміхнувся.
— Дункане, хіба ж я не казав тобі, що відчуття, наче ти щось знаєш, — це найдосконаліший бар’єр, який унеможливлює науку?
— То скажи мені, що відбувається?
— Мій друг Дункан Айдаго здобуває нову навичку. Він вчиться завжди дивитися за межі того, що, на його думку, уже знає.
— Гаразд, гаразд. — Айдаго повільно похитав головою. — То що ж приховується за межами дозволу взяти участь у Сіайноку?
— Я прив’язую Рибомовок до Командира моєї Варти.
— А тоді я мушу від них відбиватися! Ескорт, що забрав мене до Цитаделі, конче хотів зупинитися і влаштувати оргію. А ті, що забрали мене назад, коли ти…
— Вони знають, з якою приємністю я дивлюся на дітей Дункана Айдаго.
— Хай тобі біс! Я не жеребець!
— Нема потреби кричати, Дункане.
Айдаго кілька разів глибоко вдихнув, а тоді сказав:
— Коли я кажу їм «ні», спершу реагують так, наче я їх побив, а тоді поводяться зі мною, як із якимось клятим, — він труснув головою, — святим абощо.
— Вони не виконують твоїх наказів?
— Виконують без вагань… якщо тільки це не суперечить твоїм наказам. Я не хотів повертатися сюди.
— Проте вони тебе привезли.
— Ти з біса добре знаєш, що вони не виявлять непослуху тобі!
— Я радий, що ти приїхав, Дункане.
— Аякже, я й бачу!
— Рибомовки знають, який ти особливий, як я тебе люблю і чим тобі зобов’язаний. Між нами обома ніколи не йдеться про послух і непослух.
— А про що?
— Про вірність.
Айдаго замислено замовк.
— Ти відчув силу Сіайноку? — спитав Лето.
— Мумбо-юмбо.
— То чому ж тебе це непокоїть?
— Твої Рибомовки — не армія, це поліцейські сили.
— Запевняю своїм іменем, що це не так. Поліція неодмінно є корумпованою.