— Ти спокушав мене владою, — звинуватив його Айдаго.
— Це випробування, Дункане.
— Ти сумніваєшся в мені?
— Я не маю найменших сумнівів у твоїй вірності Атрідам.
— То навіщо ж ця розмова про корупцію та випробування?
— Це ти звинуватив мене в тому, що я маю поліцейські сили. Поліція завжди стежить за тим, щоб злочинці процвітали. Поліцейський мусить бути вкрай тупим, аби не збагнути, що влада — це найуспішніше доступне місце для злочинної діяльності.
Айдаго облизнув губи й глянув на Лето з очевидним здивуванням.
— Але ж моральне виховання… маю на увазі закон… в’язниці для…
— Що доброго в законах і в’язницях, якщо порушення закону не є гріхом?
Айдаго ледь схилив убік голову.
— Ти намагаєшся сказати мені, що твоя клята релігія…
— Покарання за гріхи може бути доволі екстравагантним.
Айдаго показав великим пальцем за плече, назовні, за двері.
— Уся ця розмова про смертну кару, це шмагання і…
— Як можу, я намагаюся відмовитися від казуїстичних законів і в’язниць.
— Ти мусиш мати якісь в’язниці!
— Мушу? В’язниці потрібні лише для того, щоб створювати ілюзію ефективності судів та поліції. Вони — щось на зразок страхового поліса на робоче місце.
Айдаго легко повернувся і тицьнув пальцем у двері, крізь які він увійшов до малої кімнати.
— Ти маєш цілі планети, які нічим не відрізняються від в’язниць!
— Мені здається, що ти так можеш подумати про будь-яке місце. Залежно від того, як далеко сягають твої ілюзії.
— Ілюзії! — Айдаго опустив руку і стояв приголомшений.
— Так. Ти говориш про в’язниці, поліцію та законність, а це досконалі ілюзії, за якими може діяти успішна владна структура, тим часом уважно стежачи, щоб самій бути понад власним законом.
— Ти вважаєш, що зі злочинами можна впоратися завдяки…
— Не зі злочинами, Дункане, а з гріхами.
— Думаєш, що твоя релігія може…
— Ти помітив, що є головними гріхами?
— Що?
— Спроба корумпувати члена мого уряду й корумпованість члена мого уряду.
— А що таке корупція?
— У своїй суті, це непомічання і невшановування святості Бога Лето.
— Твоєї?
— Моєї.
— Але ж спочатку ти казав мені, що…
— Думаєш, я не вірю у власну божественність? Стережись, Дункане!
Айдаго опанував гнів і заговорив спокійно.
— Ти казав, що одним із моїх завдань буде збереження таємниці, що ти…
— Ти не знаєш моєї таємниці!
— Що ти тиран? Це не…
— Боги мають більше влади, ніж тирани, Дункане.
— Мені не подобається те, що я чую.
— Коли це Атріди вимагали, щоб тобі подобалася твоя робота?
— Ти просив мене, щоб я керував Рибомовками, які є водночас суддями, присяжними й катами, — перебив його Айдаго.
— І що?
Айдаго промовчав.
Лето дивився крізь холодну відстань між ними, таку коротку, а в той же час таку велику.
«Це наче намагатися втримати рибу на вудці, — подумав Лето. — Мусиш зважати на кожне слабке місце в змаганні».
Проблема з Айдаго полягала в тому, що підтягти його до сітки завжди означало наблизити його кінець. Лето відчув смуток.
— Я не буду тобі поклонятися, — сказав Айдаго.
— Рибомовки знають, що ти маєш особливий дозвіл, — відповів Лето.
— Як Монео та Сіона?
— Геть інакше.
— Себто бунтівники — це особливий випадок.
Лето всміхнувся.
— Усі мої найдовіреніші адміністратори свого часу були бунтівниками.
— Я не…
— Ти був блискучим бунтівником! Допоміг Атрідам вирвати Імперію з рук правлячого монарха.
Погляд Айдаго затуманився.
— Таке я зробив. — Махнув головою так різко, наче хотів струснути щось із волосся. — І глянь, що ти зробив із цією Імперією!
— Я створив у ній взірець, взірець взірців.
— Ти так кажеш.
— Інформація застигає у взірцях, Дункане. Можемо використати один взірець, щоб знайти ключ до іншого. Розпливчасті взірці найтяжче розпізнати й збагнути.
— Знову мумбо-юмбо.
— Ти раніше вже припустився такої помилки.
— Чому ти дозволяєш тлейлаксу повертати мене до життя, знову й знову, гхолу за гхолою? Де в цьому взірець?
— Через риси, якими ти щедро наділений. Дозволь моєму батькові сказати це.
Губи Айдаго стислися в похмуру лінію.
Лето заговорив голосом Муад’Діба, а його закаптуроване обличчя навіть прибрало подоби батьківських рис.
— Ти був моїм найдовіренішим другом, Дункане, кращим навіть за Ґурні Галлека. Але я — це минуле.
Айдаго із зусиллям ковтнув.
— Ті речі, які ти робиш!
— Нищать Атрідівські зерна?